Причини пиелонефриту

Пиелонефрит почек – заболевание, с которым нужно бороться

Пиелонефрит почек (с лат. Pyelonephritis) – это достаточно распространенное заболевание инфекционно-воспалительного характера, поражающее лоханку почки и ее собственную ткань.

Данная патология очень часто развивается на фоне сопутствующих заболеваний почек, например, таких как мочекаменная болезнь или гломерулонефрит. Сегодня принято выделять хроническую, острую и гнойную форму пиелонефрита.

Если говорить о частоте встречаемости данного заболевания, то следует отметить, что среди взрослого населения она составляет примерно 10 из 1000 чел. а среди детей —  10 из 2000. Большая часть заболевших относится к средней возрастной группе – от 26 до 44 лет. Интересен тот факт, что более 70% всех больных составляют молодые женщины, заболевшие вскоре после первого полового акта. Среди детских заболеваний воспаление почек надежно удерживает 2-ую позицию сразу после различных респираторных заболеваний (бронхит, пневмонии и т.п.).

Причины пиелонефрита

На сегодняшний день выявить специфичный возбудитель пиелонефрита еще никому не удалось. Поэтому считается, что причиной развития заболевания могут быть как эндогенные (собственные) микроорганизмы человека, так и экзогенные (проникшие извне). В подавляющем большинстве случаев это всевозможные кокки либо же кишечная палочка. Примерно 20% приходится на смешанную инфекцию.

Выделяют следующие пути проникновения инфекционных агентов в почку:

Урогенный (через зараженную мочу);

Лимфогенный (через лимфу, которая поступает от располагающихся рядом пораженных органов);

Гематогенный (вместе с кровью).

Факторы, способствующие развитию пиелонефрита:

Общие. К ним относят: 

Хронический стресс;

Слабость;

Недостаток витаминов;

Хроническое переутомление;

Снижение активности иммунитета и т.п.;

Местные. Как правило, они включают в себя патологические состояния, при которых возникает некое препятствие для нормального пассажа мочи.

В зависимости от характера течения выделяют следующие формы пиелонефрита:

Хроническая;

Острая;

Гнойная.

Хроническая форма пиелонефрита

Харктеризуется вялым течением и периодическими рецидивами в виде острого пиелонефрита. В итоге происходит постепенное замещение нормальных почечных тканей на соединительную (или нефункциональную). Нередко хронический пиелонефрит осложняется в результате присоединения почечной недостаточности и(или) артериальной гипертензии.

Острый пиелонефрит

Внезапно появляется и быстро развивается. В зависимости от возбудителя данная форма может протекать до 20 дней. Однако при своевременно начатом лечении прогноз практически всегда положительный.

Гнойный пиелонефрит

В большинстве случаев развивается на фоне хронического пиелонефрита и множественных проблем с мочеполовой системой. Данная патология поражает преимущественно людей старше 30 лет, пренебрегающих лечением в начале заболевания. Как правило, гнойный пиелонефрит поражает прилегающую к почке жировую ткань (своеобразную защитную капсулу).

Симптомы пиелонефрита

Симптомы и лечение пиелонефрита тесно взаимосвязаны, поэтому крайне важно знать принципиальные отличия в клинических проявлениях различных форм заболевания.

Хроническая форма

Очень часто протекает бессимптомно, что значительно осложняет ее раннюю диагностику. Периодически наблюдаются рецидивы, которые по своим проявлениям очень напоминают острый пиелонефрит.

Источник: http://lechim-pochki.ru/pielonefrit-pochek

Пиелонефрит, причины, симптомы, лечение пиелонефрита

Пиелонефрит видео

П иелонефрит – это инфекция почечной лоханки или паренхимы,  которая обычно вызывается бактериями.

Почки фильтруют кровь,  производя мочу. Две трубочки, называемые мочеточниками, транспортируют мочу от почки доpyelonephritis.php. Из мочевого пузыря  моча выводится из организма через мочеиспускательный канал (уретру).

В большинстве случаев пиелонефрит вызван  распространением  инфекций  из мочевого пузыря. Бактерии попадают в организм с кожи вокруг уретры. Затем они поднимаются от  уретры в мочевой пузырь и дальше попадают в почки, где и развивается пиелонефрит.

Иногда, бактерии избежать мочевого пузыря и уретры, путешествуя мочеточников с одной или обеих почек. В результате почечной инфекции называется пиелонефритом.

Пиелонефрит может быть острый или хронический.

Острый неосложненный пиелонефрит проявляется  внезапным развитием воспаления почек и обычно связан с восходящей инфекцией, когда  бактерии попадают в организм с кожи вокруг уретры, а затем поднимаются от уретры в мочевой пузырь и далее в почки. В неосложненных случаях возбудитель заболевания, как правило, кишечная палочка (75%).

Хронический (длительный) пиелонефрит является редким заболеванием, как правило, вызван врожденными дефектами в почках и обычно приводит к прогрессивному повреждению и образованию  рубцов в почках. Это в конечном итоге может привести к почечной недостаточности. Как правило, хронический пиелонефрит обнаруживается еще  в детстве.

Но так же хронический пиелонефрит может развиться в следствии недолеченного острого пиелонефрита, когда удалось снять острое воспаление, но не удалось ни полностью уничтожить всех возбудителей в почке, ни восстановить нормальный отток мочи из почки. Он   обычно протекает бессимптомно  и нередко обнаруживается  при исследовании мочи или ультразвуковом исследовании.

Тяжелые варианты пиелонефрита протекают с  осложняющими факторами, такими как: камни в почках. нарушение иммунитета. структурный дефект, или диабет.

Причины  и факторы  риска пиелонефрита

Чаще всего бактерии, которые вызывают пиелонефрит такие же, как те, которые вызывают обычные инфекции мочевыводящих путей. Бактерии, найденные в стуле, такие как кишечная палочка и клебсиелла, являются наиболее распространенными.

Общие причины:

— Инфекции мочевыводящих путей.

—  75% случаев пиелонефрита вызывается  кишечной палочкой.

—  10% до 15% вызваны другими грамотрицательными бактериями: клебсиелла, протей, Enterobacter, Pseudomonas, Serratia Citrobacter.

— 5-10% грамположительными бактериями типа Enterococcus и золотистый стафилококк.

— Грибковые бактерии, особенно Candida SPP, развиваются  у пациентов с иммунодефицитом и у пациентов с сахарным диабетом.

Накопительные или предрасполагающие факторы:

— Заболевания или условия, которые вызывают застой мочи в мочевых путях, содействуя размножению болезнетворных организмов в мочевых путях и, как следствие,  вознесение инфекции.

— Болезни, ослабляющие иммунитет, способствуя  размножению микроорганизмов в мочевых путях и вознесению инфекции.

— Наличие устройств (катетеры, мочеприемники, катетер Фоли)  в мочевых путях,  способствующих размножению микроорганизмов в мочевых путях и вознесению инфекции.

Условия, которые создают  препятствия или уменьшают нормальный отток мочи,  с большой вероятностью приведут к  пиелонефриту. Когда поток мочи замедляется или нарушается, бактерии могут легко проникать в  мочеточники. Некоторые причин, препятствующие  нормальному оттоку  мочи,  включают в себя:

— Аномальное развитие  мочевых путей.

— Рак, связанный с почечным трактом, например, почечно-клеточная карцинома, рак мочевого пузыря. опухоли мочеточников, рак, возникающий за пределами почечного, например,  рак кишечника, шейки матки. предстательной железы.

— Лучевая терапия или хирургическое повреждение мочеточников

Источник: http://www.f-med.ru/urology/pyelonephritis.php

Причины возникновения цистита у женщин

Каждая женщина хоть раз в жизни испытывала симптомы цистита: затрудненное болезненное мочеиспускание и боль внизу живота. При этом многие просто не считают нужным обращаться за помощью к специалисту, а занимаются самолечением. Это абсолютно неправильно! Ведь самолечение приводит к развитию хронического процесса, избавиться от которого очень сложно. Именно поэтому медицинская помощь просто необходима при появлении признаков данного заболевания. Чтобы правильно поставить диагноз и назначить эффективное лечение, врач должен установить причины цистита.

Цистит – это острое или хроническое воспаление слизистой оболочки мочевого пузыря, как правило, инфекционного происхождения. Возбудителями заболевания являются:

Данная патология поражает преимущественно женщин детородного возраста от двадцати до сорока лет. В возрасте от четырех до двенадцати лет  цистит возникает у девочек в три раза чаще, чем у мальчиков этого же возраста. Довольно часто цистит у женщин становится хроническим и протекает с частыми обострениями.

Основные причины цистита у женщин

Переохлаждение — самая распространенная причина появления цистита у женщин. Многие девушки носят в холодное время года мини-юбки, а в жару все любят  отдыхать возле кондиционера. Переохлаждение снижает сопротивляемость организма, тем самым, способствуя размножению микробов в организме женщины. В данном случае не имеет значения, замерзла какая-либо часть тела или весь организм полностью. Таким образом, необходимо следить за тем, чтобы организм не переохлаждался.

Анатомические особенности женского мочеиспускательного канала: он короткий и широкий, и топографические особенности: близкое расположение влагалища, заднего прохода, уретры, облегчают восходящее проникновение патогенных микроорганизмов в мочевой пузырь.

Инфекция также может попадать в пузырь нисходящим путем из верхних органов мочевыделительной системы, лимфогенным — из органов малого таза, гематогенным — из отдаленных органов.

Мочеиспускательный канал — основной путь проникновения инфекции. Так из влагалища половые инфекции могут проникнуть в мочевой пузырь и привести к развитию цистита. Иначе говоря, цистит нередко возникает в результате:

дисбиоза влагалища или его воспаления с развитием кольпита,

воспаления шейки матки с развитием цервицита,

воспаления мочеиспускательного канала с развитием уретрита,

воспаления половых органов с развитием параметрита,

кандидоза.

Среди бактерии наиболее часто цистит вызывают стафилококки, стрептококки, кишечная палочка и некоторое другие представители семейства энтеробактерий. Они попадают через уретру в мочевой пузырь из влагалища женщины.

• Патогенные агенты могут проникать в мочевой пузырь при взятии мазков, катетеризации или выполнении прочих медицинских вмешательств.
• Пиелонефрит и хронический туберкулез почек  — частые причины такого заболевания, как цистит.
• Специфическое воспаление мочевого пузыря, вызванное микоплазмами, уреаплазмами, хламидиями, трихомонадами, а также возбудителями инфекций, передающихся половым путем.
• Цистит может развиться после потери девственности. Его еще называют «цистит медового месяца». Объясняется это тем, что по время первого полового акта может травмироваться слизистая уретры, и могут произойти нарушения в микрофлоре влагалища.
• При перемене климата  организм испытывает стресс и оказывается не в состоянии сопротивляться инфекциям.
• Сбой в нервной системе также влияет на весь организм — снижается его сопротивляемость.
• Причиной возникновения цистита в зрелом возрасте  является недостаток эстрогенов. Это приводит к нарушению моторики мочевого пузыря и недержанию мочи. При малейшем не соблюдении правил личной гигиены бактерии проникают в мочевой пузырь и вызывают появление цистита.
• Выбирая средства интимной гигиены, необходимо знать, что аллергены также могут вызвать развитие цистита.
• Узкие джинсы – нередко причина циститов у женщин.
  Внимание: доказано европейскими урологами, что у женщины, носившей джинсы хотя бы на один размер меньше нужного, появился цистит, а ношение джинсов на два размера меньше гарантирует развитие гинекологического заболевания.
• Малоподвижный образ жизни приводит к циститу из-за нарушения кровообращения в стенке мочевого пузыря.

Провоцирующие факторы

Первичное возникновение или периодическое обострение цистита у женщин связывают с:

• переохлаждением,
• простудой,
• началом половой жизни,
• частой сменой половых партнеров,
• злоупотреблением острой пищей,
• обильным приемом алкоголя,
• ношением тесной одежды,
• пиелонефритом,
• камнями и инородными телами в мочевом пузыре,
• застоем мочи при сужении или дивертикулах уретры,
• началом менструации,
• запорами.

Переохлаждение — основная причина цистита

Провоцирующие факторы цистита у женщин весьма разнообразны. А из-за чего возникает цистит у девочек? Причинами данной патологии у девочек являются следующие: неудовлетворительная гигиена половых органов и, так называемый, нейрогенный мочевой пузырь. У беременных женщин цистит обычно вызван гемодинамическими и эндокринными изменениями в организме, а также дисбалансом в микрофлоре влагалища.

Иногда провоцируют цистит:

• сеансы лучевой терапией, проводимые для лечения опухоли малого таза,
• аллергия,
• токсические воздействия,
• обменные нарушения, например, сахарный диабет,
• климакс,
• эндоскопические операции и другие медицинские манипуляции, травмирующие слизистую мочевого пузыря,
• опущение матки или влагалища.

Отчего бывает цистит после секса?

Особого внимания заслуживает цистит после полового акта, потому что он знаком не понаслышке многим женщинам, ведущим половую жизнь. Первые признаки заболевания возникают сразу после коитуса или в течение первых двух дней.

Посткоитальный цистит еще называют «синдромом медового месяца». Это заболевание было известно в те времена, когда девушки невинными выходили замуж, а сразу после первой брачной ночи появлялись такие неприятные симптомы, как боль и резь во время мочеиспускания и прочие.

Причинами цистита у женщины после секса являются:

• Мочеполовая аномалия со смещением или повышенной подвижностью наружного отверстия мочеиспускательного канала внутри влагалища. При этом мочеиспускательный канал легко раздражается во время полового акта, травмируется слизистая оболочка, снижаются защитные силы его эпителия и бактерии беспрепятственно проникают в мочевой пузырь, вызывая его воспаление.
• Бактерии поражают слизистую мочевого пузыря при отсутствии гигиены до и после секса, а также при чередовании вагинального секса с анальным. В этом случае опасным возбудителем заболевания является кишечная палочка.
• Продолжительный половой акт с недостатком смазки и сухостью половых органов может травмировать слизистую оболочку уретры.
• Бактерии кожи и слизистой полового члена во время коитуса смешиваются с микроорганизмами, находящимися во влагалище, в результате чего и те, и другие проникают в уретру, а затем в мочевой пузырь женщины, вызывая его воспаление.
• При частом использовании в качестве контрацептивов диафрагмы или спермицидов нарушается нормальный состав слизи возле наружного отверстия мочеиспускательного канала и входа во влагалище, что также приводит к развитию заболевания.
• Большое значение в развитии цистита имеют заболевания, передающиеся половым путем. При наличии возбудителя у партнера инфекция легко проникает в организм женщины.

Классификации цистита

По этиологии:

• инфекционные: бактериальные, вирусные, прочие;
• неинфекционные: лучевые, аллергические, химические, лекарственные, токсические.

По типу патогенного возбудителя:

• специфические: уреаплазменные, микоплазменные, хламидийные, гонорейные;
• неспецифические: стрептококковые, стафилококковые, вызванные условно-патогенной флорой.

По распространенности воспалительного процесса цистит бывает диффузный или тотальный и ограниченный или очаговый.

По типу течения цистит подразделяют на острый и хронический, первичный или самостоятельно возникающий и вторичный, который развивается на фоне урологических заболеваний.

Симптоматика и диагностика

Отчего появляется цистит и чем он проявляется? Причин довольно много: каждая из них или в сочетании друг с другом вызывают развитие заболевания. А вот симптомы патологии весьма характерны и специфичны.

Основными клиническими проявлениями цистита являются:

• болезненное мочеиспускание,
• учащенное мочеиспускание,
• остаточные ощущения жжения и рези,
• боль в области малого таза и внизу живота,
• чувство неполного опорожнения пузыря,
• повышение температуры тела до субфибрильных значений,
• наличие в моче слизи и крови.

Боль внизу живота — одно из проявлений цистита

Диагностировать цистит не сложно по характерным клиническим признакам и по результатам дополнительных исследований: общего анализа мочи, анализа мочи по Нечипоренко, бакпосева мочи, осмотра гинеколога, исследования микрофлоры влагалища, УЗИ мочевого пузыря, цистоскопии.

Лечение

Цистит у женщин лечат гинеколог и уролог. Купировать острую фазу заболевания можно за пять-семь дней. Для этого используют антибиотики из группы фторхинолонов, фосфомицина, нитрофуранов, цефалоспоринов.

Для снятия боли назначают нестероидные противовоспалительные препараты и спазмолитики.

Совет: дополнить основное лечение можно фиточаем и растительными фармакологическими препаратами — канефроном или фитолизином.

Рекомендовано соблюдение молочно-растительной диеты с увеличением водной нагрузки.

В случаях рецидивирующего цистита показаны инстилляции мочевого пузыря, УВЧ, внутрипузырный ионофорез, магнитолазеротерапия и прочие физиотерапевтические методы лечения.

Источник: http://lechim-pochki.ru/prichinyi-vozniknoveniya-tsistita

Антибіотики при пієлонефриті і циститі: лікування, ознаки пієлонефриту

Антибіотики при пієлонефриті

Пієлонефрит небезпечний тим, що часто він проходить безсимптомно, абсолютно не впливаючи на самопочуття хворого.

Внаслідок цього багато пацієнтів до цього захворювання ставляться несерйозно. Ось чому пієлонефрит є найпоширенішим з усіх запальних захворювань сечових шляхів.

Причини пієлонефриту

Захворюванням може заразитися людина будь-якого віку, хоча найбільше хворіють:

• маленькі діти — через анатомічних особливостей свого розвитку;
• жінки віком від 18 до 30 років: у них появу пієлонефриту безпосередньо пов’язано з початком статевого життя, пологами або вагітністю;
• чоловіки-пенсіонери з-за їх схильності до розвитку аденоми передміхурової залози.

Крім того, розвитку захворювання сприяють такі фактори: знижений імунітет, підвищений рівень цукру в крові, хронічні запальні захворювання і часті переохолодження.

Ознаки пієлонефриту

Гостра форма захворювання часто починається несподівано. В сечі підвищується вміст білка, еритроцитів і гною. Основними симптомами цього захворювання є:

• висока температура (до 40°С);
• сильне потовиділення;
• блювота і нудота;
• хворобливі відчуття в попереку.

При гострому двосторонній пієлонефрит нерідко виявляються симптоми ниркової недостатності. Захворювання також може ускладнитися розвитком паранефриту і формуванням у нирках гнійників.

Хронічний пієлонефрит іноді виникає від перенесеної раніше гострої форми, яку не вилікували до кінця. Захворювання зазвичай помічають при обстеженні сечі, або коли вимірюють артеріальний тиск.

Ознаки хронічного пієлонефриту не такі яскраво виражені, як у складних формах. Найпоширенішими з них є такі симптоми:

• відчуття слабкості і головного болю;
• зниження або відсутність апетиту;
• часте сечовипускання;
• бліда суха шкіра.

Як вилікувати пієлонефрит

За аналізами сечі лікарі визначають присутність в організмі кишкових бактерій, а також з’ясовується, наскільки збільшилися показники білків і лейкоцитів у крові.

Діагностика допомагає виявити перенесене раніше гостре гнійне запалення та наявність хронічних хвороб. На знімках рентгенограми лікарі особливу увагу приділяють огляду нирок і їх розміром.

1. При гострій первинній формі вибирається консервативне лікування, коли пацієнта поміщають в лікарню. Антибіотики при пієлонефриті вважаються найкращим способом лікування інфекцій та запалень, але самостійно вибирати, які антибіотики краще при цьому захворюванні, не можна ні в якому разі.
2. При вторинному захворюванні лікування починають, намагаючись якомога швидше вивести сечу з нирки. Антибіотики при пієлонефриті і циститі призначаються з урахуванням чутливості мікрофлори сечі до бактерицидних препаратів.

На підставі аналізів лікарі підбирають індивідуально пацієнтам антибактеріальні препарати з широким діапазоном впливу на організм.

Який антибіотик краще при пієлонефриті?

Лікування пієлонефриту антибіотиками повинно відбуватися під постійним наглядом лікарів. Часто лікарі зупиняють вибір на емпірично вибраних антибіотиках, так як при пієлонефриті і циститі перше лікування загальними ліками дає непоганий результат.

На підставі аналізів, проведених у лабораторії, доктора більш точно визначають, якого виду антибіотики при пієлонефриті і циститі буде потрібно виписати пацієнту.

3. Основні види антибіотиків від даної хвороби — Амоксицилін і Пеніцилін — антибіотики групи аминопенициллинов, які, завдяки своїй відмінній переносимості, успішно застосовуються для лікування пієлонефриту у вагітних жінок.
4. Цефалоспоринові препарати — Цефалексин, Цефаклор (внутрішньом’язові ін’єкції широкого впливу). Такі препарати малотоксичні. Побічні ефекти при правильному їх застосуванні — велика рідкість. Можливість безперервного 2-х тижневого курсу лікування — головна перевага цефалоспоринів.
5. Аміноглікозидні антибіотики — Амікацин, Гентаміцин. Із-за їх високої нефротоксичності, погіршує слух, їх не призначають людям в літньому віці. Це потужне антимікробний засіб і застосовується він при ускладнених формах захворювання. Інтервал між прийомом амікацину повинен становити більше року.
6. Фторхінолони — Левофлонсацин, Офлоксацин. Призначаються у вигляді уколів при гострих формах захворювання. Можна застосовувати до двох разів на добу, що прискорює лікування пієлонефриту. Вагітним і годуючим жінкам призначати препарати даної групи заборонено, а дітям до 16 років — в рідкісних випадках.

Спеціальний режим при пієлонефриті

Лікування пієлонефриту повинно бути комплексним, тільки тоді воно дасть максимальний ефект.

Бажано дотримуватися дієти і спеціального режиму, і тоді хвороба відступить набагато швидше.

Не переохолоджуйтеся.

30-40 хвилин в день присвячуйте обіднього відпочинку в лежачому положенні.

Спорожняйте сечовий міхур як можна частіше.

Намагайтеся постійно знаходитися в теплі.

При хронічному захворюванні нирок відвідуйте лікаря кожен квартал і проходьте профілактичні огляд. При появі щонайменших ознак хвороби, реагуйте миттєвим зверненням до лікаря, і тоді ви будете максимально захищені, а хвороби і неприємності швидко забудуться.

Це поширене ниркове захворювання являє собою інфекційно-запальний процес в чашково-лоханной частини нирки. Розрізняють.

Источник: http://hollydolly.com.ua/antibiotiki-pri-piyelonefriti-i-tsisti.html

Пієлонефрит

являє собою захворювання запального характеру в нирках, викликаного деякими мікроорганізмами при несприятливих умовах.

Небезпека пієлонефриту полягає в тому, що Протягом його часто проходить без симптомів, людина не відчуває погіршення самопочуття, в результаті багато пацієнтів надто легковажно ставляться до даного діагнозу. Гостра і хронічна форми пієлонефриту є найпоширенішими серед неспецифічних запальних захворювань, що вражають верхні сечові шляхи (до речі, дана група захворювань становить дві третини всіх хвороб, пов’язаних з урологией).

Зустрічається як одно-, так і двосторонній пієлонефрит, при якому вражається одна або обидві нирки відповідно. Односторонній пієлонефрит найбільш поширений.

Пієлонефрит, що розвивається в здорових нирках, носить назву первинний. Якщо ж пієлонефрит розвивається на тлі вже наявних хвороб нирок (сечокам’яна хвороба, гломерулонефрит), то він називається вторинний.

Крім цього, розрізняють гострий і хронічний пієлонефрит.

Ознаки та симптоми пієлонефриту

Найчастіше для гострого пієлонефриту характерно раптовий початок: відбувається різке підвищення температури (до 39-40 градусів), рясне потовиділення, з’являється відчуття слабкості, ймовірно поява блювоти і нудоти. Разом з температурою розвивається біль в області попереку, яка, як правило, локалізується з одного боку. Болі можуть відрізнятися різною інтенсивністю, проте всі носять тупий характер.

При неускладненій формі пієлонефриту не відзначається порушень сечовипускання. На початкових етапах хвороби ймовірно підвищення вмісту в крові азотистих шлаків. У сечі присутні еритроцити, гній, білок, а також підвищений вміст бактерій. Спостерігається лупцювання в області попереку (симптом Пастернацького).

Хронічний пієлонефрит зазвичай виникає через не вилікуваного до кінця гострого пієлонефриту (гостре запалення було знято, проте не були знищені всі збудники, що знаходилися в нирці, і не було врегульовано нормальний відтік сечі з нирки). Найчастіше виявити хронічний пієлонефрит можна під час заміру артеріального тиску або при дослідженні сечі. Пацієнт може скаржитися на біль у голові, загальну слабкість, часті позиви до сечовипускання, зникнення апетиту. У пацієнта можуть відзначатися постійні болі (тупі, ниючі) в області попереку, які зазвичай посилюються в холодну сиру погоду. Шкірні покриви сухі, бліді. У міру прогресування хвороби питома вага сечі знижується. У багатьох випадках відзначається гіпертонія. Розвивається двосторонній пієлонефрит може викликати ниркову недостатність. Крім іншого, час від часу відбуваються загострення хронічного пієлонефриту, під час яких у пацієнта спостерігаються всі ознаки, характерні для гострого процесу.

Причини появи пієлонефриту

Пієлонефрит може вражати людини будь-якої вікової категорії, однак найчастіше він розвивається у:

дітей віком до 7 років. Розвиток пієлонефриту в цьому віці спровоковано анатомічними особливостями;

жінки та дівчата віком 18-30 років. Розвиток пієлонефриту може бути спровоковано початком статевого життя, вагітністю або пологами;

чоловіки похилого віку, які хворіють аденомою передміхурової залози .

Крім цього, одна з найпоширеніших причин розвитку пієлонефриту — наявність сечокам’яної хвороби і часто повторювані випадки ниркових кольок. Всі перераховані захворювання призводять до відтоку сечі з нирки, що створює сприятливу можливість для розмноження там мікроорганізмів.

На розвиток пієлонефриту впливають, крім того, такі фактори, як цукровий діабет, зниження загального імунітету організму, запальні захворювання, що носять хронічний характер.

Викликають погіршення функції нирок унаслідок вираженого запалення відсутність контролю за станом нирок (На підставі загального аналізу сечі, в разі необхідності — аналіз крові), часті переохолодження.

Якщо в нирках є солі і камені, це, в більшості випадків, може спровокувати появу пієлонефриту. Тому, якщо ультразвукове дослідження показало присутність каменів або солей, навіть у разі відсутності виражених симптомів, необхідно провести спеціальне лікування.

Пієлонефрит в ряді випадків може початися з гострого циститу (найчастіше у жінок).

Діагностика пієлонефриту

Діагностика пієлонефриту не викликає ускладнень, оскільки у всіх пацієнтів відзначаються досить характерні симптоми.

Проведення аналізу сечі дозволяє виявити бактерії, збільшення числа лейкоцитів і зростання білка. Для ідентифікації бактерій, які спровокували запалення у сечовивідних шляхах, використовують спеціальні тест-набори.

Велике значення в діагностиці пієлонефриту набувають показання в анамнезі сліди перенесеного нещодавно гострого гнійного процесу або наявні захворювання хронічного характеру. Показово наявність лихоманки в поєднанні з прискорене сечовипускання, що супроводжуються больовими відчуттями, болями в попереку і змінами складу сечі. На оглядовій рентгенограмі видно, що нирка збільшена в розмірах, екскреторна урографія показує, що при диханні відбувається різке обмеження рухливості хворої нирки, відсутність або поява із запізненням тіні сечовивідних шляхів на ураженій стороні.

На наявність карбункула вказує здавлення миски та чашок, а також ампутація однієї або декількох чашок.

Лікування пієлонефриту

Основні методи лікування пієлонефриту полягають в наступному:

дотримання дієти,

лікування медикаментозними препаратами,

оперативне втручання.

Дієта при пієлонефриті

При гострій формі пієлонефриту необхідно вживати велику кількість рідини (більше двох літрів в день), виключити з раціону жирну, гостру, смажену їжу, збільшити споживання овочів і фруктів у свіжому вигляді.

Хронічний пієлонефрит (в моменти відсутності загострень) передбачає проходження дієті, яка має такі особливості:

злегка обмежити споживання приправ, бульйонів з м’яса і риби-риба і м’ясо використовують у їжу у відвареному вигляді;

в день необхідно випивати не менше двох літрів рідини;

збільшити кількість вступників в організм вітамінів;

звести кількість споживаної в день солі до 8 грамів, особливо якщо пиелонефриту супроводжує артеріальна гіпертензія.

Лікування медикаментами

Під час первинного гострого пієлонефриту, як правило, використовують консервативні методи лікування, які припускають госпіталізацію пацієнта в стаціонар.

Головний метод лікування пієлонефриту — вплив на збудника хвороби за допомогою антибіотиків і хімічних антибактеріальних препаратів на підставі даних антібіограмми, дезінтоксикаційна терапія, яка у разі імунодефіциту підвищує імунітет.

Починати лікувати гострий пієлонефрит потрібно з найдієвіших антибіотиків і хімічних антибактеріальних препаратів, на які відгукується мікрофлора сечі. Цей захід необхідний для якнайшвидшої ліквідації запального процесу в нирці і запобігання його переходу в гнійно-деструктивну форму.

Початок лікування вторинного гострого пієлонефриту принципово пов’язане з відновленням пасажу сечі з нирки.

Хронічний пієлонефрит лікують так само, як і гострий, проте в цьому випадку лікування досить трудомістка і займає більше часу.

Передбачається проведення наступних заходів:

ліквідація причин, які призвели до порушення пасажу сечі або ниркового кровообігу, особливо венозного;

на підставі даних антібіограмми призначають антибактеріальні або хіміопрепарати;

збільшення імунної реактивності організму.

Лікування пієлонефриту хірургічними методами

Якщо терапія ліками не дала відчутних результатів і хворий раніше перебуває у важкому стані, призначають хірургічне лікування. Оперативного втручання вимагають, як правило, гнійні форми пієлонефриту. Основна мета хірургічного втручання — припинити розвиток в хворий нирці гнійних процесів- в разі порушення відтоку сечі по верхніх сечових шляхів нормалізувати його.

>

Самостійне лікування пієлонефриту неприпустимо. Якщо ви виявите у себе який-небудь із зазначених симптомів, необхідно звертатися до лікаря для діагностики та визначення курсу лікування.
Источник: http://loveginka.ru/krasa-i-zdorov-ja/zdorov-ja/1705-pielonefrit.html

Камені в нирках

Камені в нирках є ознакою сечокам'яної хвороби або нефролітіазу. Практична Урологія досить часто стикається з сечокам'яної хвороби, причому камені в нирках можуть утворюватися і у дітей, і у дорослих. Серед пацієнтів з нефролітіазу переважають чоловіки; камені частіше виявляються в правій нирці, у 15% випадків зустрічається двостороння локалізація конкрементів.

При сечокам'яній хворобі, крім нирок, камені можуть виявлятися в сечовий міхурі (цістолітіаз), сечоводах (уретеролітіаз) або мочеиспускательному каналі (уретролітіаз). Практично завжди спочатку конкременти утворюються в нирках і звідти спускаються в нижні відділи сечового тракту. Зустрічаються поодинокі конкременти і множинні; дрібні камені нирок (до 3 мм) і великі (до 15 см).

Процес каменеутворення і види конкрементів

Утворення каменів у нирках відбувається в результаті складного фізико-хімічного процесу при порушеннях колоїдно балансу і зміни ниркової паренхіми.

За певних умов з групи молекул утворюється, так звана, Елементарна клітина – міцел, що служить Первісним ядром майбутнього конкремента. «Будівельним» матеріалом для ядра можуть виступати аморфні опади, фібринові нити, бактерії, клітинний детрит, Сторонні тіла, присутні в сечі. Подальший розвиток процесу каменеутворення залежить від концентрації і співвідношення солей в сечі, рН сечі, якісного і кількісного складу сечових колоїдів.

Найчастіше камнеобразование починається в ниркових сосочках. Спочатку всередині збірних канальцев формуються мікроліти, більша частина яких НЕ затримується в нирках і вільно вимивається сечею. При зміні хімічних властивостей сечі (високої концентрації, зсув рН та ін) відбуваються процеси кристалізації, що приводять до затримки мікролітів в канальцях і інкрустацію сосочків. Надалі камінь може продовжувати «рости» у нирці або спускатися в сечовивідні шляхи.

За Хімічний склад виділяють кілька видів каменів, що зустрічаються в нирках – оксалатних, фосфатні, уратні, карбонатні, цистинові, білкові, холестеринові, ксантіновие.

Оксалати складаються з солей кальцію щавлевої кислоти. Вони Мають щільну структуру, чорно-сірий колір, шипуватий нерівну поверхню. Оксалатних камені в нирках можуть утворюватися як при кислоті, так і при лужної реакції сечі.

Фосфати – це конкременти, що складаються з кальцієвих солей фосфорної кислоти. По консистенції вони м'які, кришаться, з гладкою або злегка шорсткою поверхнею, білувато-сіруватого кольору. Фосфатні камені в нирках утворюються при лужній сечі, досить швидко ростуть, особливо при наявності інфекції (пієлонефриту).

Урати Представлені кристалами солей сечової кислоти. Їх структура щільна, колір – від світло-жовтого до цегельно-червоного, поверхня – гладка або мелкоточечная. Уратних камені в нирках зустрічаються при кислоті реакції сечі.

Карбонатні конкременти формуються при осадження кальцієвих солей вугільної (карбонатної) кислоти. Вони м'які, світлі, гладкі, можуть мати різну форму.

У складі цистинових каменів присутні сірчисті сполуки амінокислоти цистину. Конкременти Мають м'якувату консистенцію, гладку поверхню, округлу форму, жовтувато-білий колір.

Білкові камені утворені переважно фібрином з домішкою бактерій і солей. Такі камені в нирках м'які, плоскі, невеликого розміру, білого кольору.

Холестеринові камені в нирках зустрічаються рідко; утворюються з холестерину, Мають м'яку кришаться консистенцію, чорний колір.

Іноді в нирках утворюються камені НЕ однорідного, а змішаного складу. Одним з найбільш складних варіантів сечокам'яної хвороби є коралоподібні камені в нирках, Які складають 3-5% від всіх конкрементів. Коралоподібні камені нирок ростуть в балії і по вигляду представляють її зліпок, практично повністю повторює розміри і форму.

Причини утворення каменів у нирках

В основі каменеутворення лежать процеси кристалізації сечі, насиченою різної солями і осадження кристалів на білкову матрицю-ядро. Нирковокам'яна хвороба може розвиватися за наявності цілого ряду супутніх факторів.

Порушення мінерального обміну, провідне утворенню каменів у нирках, може бути генетично обумовленими. Тому людям із сімейною історією нефролітіазу рекомендується приділяти увагу профілактиці каменеутворення, раннього виявлення конкрементів за допомогою контролю загального аналізу сечі, проходження УЗД нирок та УЗД сечового міхура, спостереження в уролога.

Придбані порушення сольового обміну, що призводять до утворення каменів у нирках, можуть бути обумовлені зовнішніми (екзогенними) і внутрішніми (ендогенними) причинами.

У числі зовнішніми чинників найбільше значення відводиться кліматичним умовам і питного режиму і харчового раціону. Відомо, що в жаркому кліматі при посиленого потовиділення і певною мірою обезвоженності організму, концентрація солей у сечі підвищується, що приводити до утворення каменів у нирках. Зневоднення організму може бути викликаний отруєння або інфекційні захворювання, що протікає з блювотою і проносом.

У північних регіонах факторами каменеутворення можуть виступати дефіцит вітамінів А і D, нестача ультрафіолету, переважання риби і м'яса в раціоні. Вживання питної води з підвищеним вмістом вапняних солей, харчове пристрасті до гострого, кислого, солоному також призводити до підвищення лужності або закислению сечі і випадання осаду з солей.

Серед внутрішніх факторів, що сприяють утворенню каменів у нирках, в першу чергу, виділяють гіперфункції паращитовидних залоз – гіперпаратиреоз. Посилена робота паращитовидних залоз збільшує вміст фосфатів у сечі і вимивання кальцію з кісткової тканини. При цьому концентрація фосфатних солей кальцію в сечі значно підвищується. Аналогічні порушення мінерального обміну можуть виник при остеопорозі, остеомієліті, переломах кісток, пошкодженнях хребта, травмах спинного мозку, що супроводжуються тривалою обездвиженностью пацієнта, розрідження кісткової тканини, порушенням динаміки випорожнення сечових шляхів.

До ендогенних факторів утворення каменів у нирках також відносяться захворювання ШКТ – гастрити, виразкова хвороба, коліти, що призводять до порушення кислотно-лужної рівноваги, підвищеному виведення солей кальцію, ослаблення бар'єрних функцій печінки і зміни складу сечі.

У патогенезі утворення каменів у нирках відома роль належить несприятливим місцевими умовами в сечових шляхах – інфекцій (пиелонефриту, нефротуберкулезу, циститу, уретриту), простатиту, аномалії нирки, гідронефроз, аденомі передміхурової залози, дивертикуліт та другого патологічним процесам, що порушують пасаж сечі.

Уповільнення відтоку сечі з нирки викликає застій у чашково-мискової системі, перенасичення сечі різними солями і їх випадання в осад, затримку відходження з сечею піску і мікролітів. У свою чергу, розвивається на тлі уростаза інфекційний процес призводити до попаданням в сечу запальних субстратів – бактерій, слизу, гною, білка. Ці речовини беруть участь в утворенні первинного ядра майбутнього конкремента, навколо якого і кристалізуються солі, в надлишку присутні в сечі.

Симптоми каменів у нирках

В залежності від свого розміру, кількості та складу камені в нирках можуть давати симптоматику різної вираженості. Типова клініка нефролітіазу включає болі в попереку, розвиток ниркової коліки, гематурію, піурія, іноді – самостійне відходження каменя з нирки із сечею.

Болі в попереку розвиваються внаслідок порушення відтоку сечі, можуть бути ноющіми, тупим, а при різко Виниклий уростазу, при закупорці каменем балії нирки або сечоводу, прогресувати до ниркової коліки. Коралоподібні камені в нирках зазвичай супроводжуються нерізко тупим болем, а дрібні і щільні дають різку приступообразно біль.

Типовий напад ниркової коліки супроводжується раптовим гострими болями в поперековій області, що поширюються по ходу сечоводу в промежину і статеві органи. Рефлекторно на тлі ниркової коліки виникають прискорені хворобливі сечовипускання, нудота і блювання, метеоризм. Пацієнт збуджений, неспокійний, не може знайти себе пози, що полегшує стан. Больовий напад при нирковій коліці настільки виражений, що часто купірується тільки введенням наркотичних препаратів. Іноді при нирковій коліці розвивається олігоурія і анурія, лихоманка.

По закінченні нападу ниркової коліки пісок і каміння з нирок нерідко відходять з сечею. При відходження каміння можуть травмувати слизову сечових шляхів, викликаючи гематурію. Найчастіше ушкодження слизової викликають загострені оксалатні конкременти. При каменях у нирках інтенсивність гематурія може бути різною – від незначної ерітроцітуріі до вираженої макрогематурії. Виділення гною з сечею (піурія) розвивається при наявності запалення в нирках і сечових шляхах.

Наявність каменів у нирках симптоматичного не проявляє себе в 13-15% пацієнтів. При цьому, як правило, пієлонефрит та морфологічні зміни в нирках відсутні.

Діагностика каменів у нирках

Розпізнавання каменів у нирках виробляється на основі анамнезу, Типовою картини ниркових кольок, лабораторних та інструментальних візуалізуючих досліджень.

На висоті ниркової кольки визначається різкий біль на стороні ураженої нирки, позитивний симптом Пастернацького, болючість пальпації відповідної нирки і сечоводу. Дослідження сечі після нападу виявляє наявність свіжих еритроцитів, лейкоцитів, білка, солей, бактерій. Біохімічної дослідження сечі і крові в певною мірою дозволяє судити про склад і причини утворення каменів у нирках.

Правобічну ниркову коліки необхідно диференціювати з апендицит, гострий холецистит, у зв'язку з чим може знадобитися виконання УЗД черевної порожнини. За допомогою УЗД нирок оцінюються анатомічні зміни органа, наявність, локалізація і рух каменів.

Провідним методом виявлення каменів у нирках служить Рентгенівська діагностика. Велика частина конкрементів визначається вже при оглядової урографії. Однак білкові та сечокислі (уратні) камені нирок НЕ затримують промені і не дають тіней на оглядових урограммах. Вони підлягають виявлення за допомогою екскреторної урографії та пієлографія. Крім того, екскреторна урографія дає інформацію про морфо-функціональних змінах у нирках і сечових шляхах, локалізації конкрементів (балії, чашечка, сечовід), формі і розмірах каменів у нирках. При необхідності урологічне обстеження доповнюється радіоізотопне нефросцинтиграфии, МРТ або КТ нирок.

Лікування каменів у нирках

Лікування нефролітіазу може бути консервативним або оперативним і у всіх випадках спрямоване на видалення каменів з нирок, усунення інфекції та попередження повторного утворення конкрементів.

При дрібних ниркових каменях (до 3 мм), які можуть бути виведені самостійно, призначається рясна водне навантаження і дієта, що виключає м'ясо та субпродукти. При уратних каменях рекомендується молочно-рослинна дієта, лужним сечу, лужні мінеральні води (боржомі, Єсентуки), при фосфатних конкрементах – прийом кислих мінеральних вод (Кисловодськ, Желєзноводськ, Трускавець) і т. д. Додатково під контролем нефролога можуть застосовуватися лікарські препарати, розчинювальні камені в нирках, діуретики, антибіотики, нітрофурани, спазмолітики.

При розвитку ниркової коліки лікувальні заходи спрямовані на зняття обструкції і больового нападу. З Цією метою застосовуються ін'єкції платифіліну, баралгіну, морфіну або пантопону в поєднанні розчином атропіну; проводиться тепла сидяча ванна, прикладається грілка до поперекової області. При некупирующейся нирковій коліці потрібне проведення новокаїнової блокади сім'яного канатика (у чоловіків) або круглої зв'язки матки (у жінок), проведення катетеризації сечоводу або розсіченням гирла сечоводу (при обмеження конкремента).

Оперативне видалення каменів з нирок показано при частих ниркових кольках, вторинний пієлонефрит, великих конкрементах, стриктура сечоводу, гідронефроз, блокаді нирки, загрозливих гематурія, каменях єдиної нирки, кораловидних каменях.

У практиці при нефролітіазі часто застосовується Неінвазивний метод – дистанційна літотрипсія, що дозволяє уникнути якого втручання в організм і вивести уламки каміння з нирок через сечові шляхи. У ряді випадків Альтернативою відкритої хірургії служить високотехнологічна процедура – перкутанная (черезшкірна) нефролитотрипсії з літоекстракціей.

До відкритих або лапароскопічних втручань по витяганні каменів з нирок – Піелолітотомія (розсіченням миски) і нефролітотомія (розсіченням паренхіми) вдаються у разі неефективності малоінвазивної хірургії. При ускладненому перебігу сечокам'яної хвороби і втрати функції нирки показана нефректомія.

Після видалення конкрементів пацієнтам рекомендується курортне лікування, довічне дотримання дієти, усунення супутніх факторів ризику.

Прогноз і профілактика утворення каменів у нирках

У більшості випадків перебіг нефролітіазу прогностично сприятливо. Після видалення каменів з нирок за умови дотримання розпоряджень лікаря-уролога, захворювання може не рецидивувати. У несприятливих випадках може розвиватися калькульозний пієлонефрит, симптоматична гіпертонія, хронічна ниркова недостатність, гідропіонефроз.

При будь-яких видах каменів у нирках рекомендується збільшення обсягу пиття до 2 л на добу; вживання спеціальних трав'яних зборів; виключення гострої, копченої та жирної їжі, алкоголю; виключення переохолоджень; поліпшення уродинаміки за допомогою помірної фізичної активності та фізкультури. Профілактика ускладнень нефролітіазу зводиться до раннього видалення каменів з нирок, обов'язково пролечіванію супутніх інфекцій.

Источник: http://mdovidka.com/kameni-v-nirkah.html

Хронический пиелонефрит при беременности – причины, симптомы и эффективное лечение

3 Какую опасность скрывает пиелонефрит

4 Лечение

1 Гестационный пиелонефрит

Пиелонефрит у беременных возникает у каждой десятой девушки в положении. Главной причиной его возникновения являются уменьшенные защитные функции, гормональный сбой и повышенной давление матки на парный орган, то есть почки. На протяжении развития плода матка изменяет свою конфигурацию, как правило, это приводит к увеличению её габаритов, что приводит к ухудшению кровообращения, изменению анатомической структуры почек под действием повышенного давления, а еще нарушает отток мочи.

В результате гормонального сбоя в организме изменяется тонус мышечной ткани – происходит нарушение уродинамики, урина из мочевого пузыря снова попадает в почки. Если моча содержит в своем составе патогенные бактерии, тогда в почках возникает серьезный воспалительный процесс. Из этого следует, что любое заболевание инфекционного типа может стать причиной возникновения воспалительного процесса. Пиелонефрит беременных нередко называют гестационным, такой недуг возникает при вынашивании ребенка, может развиться через пару дней после рождения малыша. Как правило, воспаление локализируется в правой почке.

Пиелонефрит у беременных возникает у каждой десятой девушки в положении

Статистика гласит, что у женщин, которые рожают в первый раз, диагностируют эту проблему гораздо чаще, а также при вынашивании нескольких детей, многоводии или крупном размере плода. Заболевание протекает без характерной симптоматики, тем не менее, эти проявления достаточно опасные и неприятные, они напоминают отслойку плаценты и угрозу выкидыша. При возникновении первых признаков патологического процесса следует немедленно обратиться в медицинское учреждение и оповестить своего лечащего врача о самочувствии. Специалист назначит проведение специальных лабораторных анализов и ряд диагностических мероприятий.

При наличии патологического процесса лечащий врач настоятельно потребует женщину лечь на сохранение. Это позволит постоянно наблюдать за состоянием женщины, благодаря чему можно вовремя оказать ей помощь, если вдруг состояние ухудшится. Госпитализировать женщину в положении следует при наличии следующих показаний:

почечная недостаточность;

пиелонефрит в острой форме или же обострение хронической разновидности;

гестоз, возникающий в результате воспалительного процесса, локализированного в почках;

лабораторные исследования показали плохие результаты;

повышенная вероятность преждевременных родов или даже выкидыша.

При наличии патологического процесса лечащий врач настоятельно потребует женщину лечь на сохранение

В любом случае нельзя отказываться от помещения в режим стационарного наблюдения, поскольку следует заботиться не столь о собственном комфорте, как о здоровье малыша. В первом триместре пиелонефрит проявляется значительно ярче, чем на более поздних сроках. Адекватная лечебная терапия на первых этапах развития недуга позволить уменьшить воспалительный эффект, при этом вероятность возникновения осложнений будет минимальной. Если пиелонефрит гестационного типа развивается на фоне анемии, нарушения работоспособности почек или гипертонии, тогда есть огромная угроза для здоровья матери и жизни ребенка. Должны заставить волноваться первые проявления пиелонефрита при беременности, лечение следует начинать незамедлительно.

2 Симптомы

Важно отметить, что обостренная стадия хронического пиелонефрита вызывает выкидыш, а еще может вызвать преждевременные роды и привести к смерти плода прямо в утробе. По этой причине следует рассмотреть, как лечить пиелонефрит при беременности, причем сделать это нужно максимально быстро.

3 Какую опасность скрывает пиелонефрит

Лечение пиелонефрита при беременности – это именно то, к чему должна приступить женщина после того, как услышала свой диагноз. Конечно же, лекарственные препараты могут нанести вред, однако он будет не такой сильный, как, например, от воспалительного процесса, протекающего в почках. Также нельзя забывать и про тот факт, что пагубная микрофлора может распространяться по организму и застрагивать даже плод.

Воспаление почек у женщин в положении всегда приводит к развитию тяжелой формы гестоза. Данное явление вызывает серьезные последствия для ребенка, пиелонефрит при беременности нужно лечить сразу, причем использовать для этого следует мягкие, но эффективные средства, с минимальным количеством противопоказаний, а таких не так уж и много. Чем угрожает пиелонефрит во время беременности:

Преждевременные роды. Возникает по причине интенсивного болевого синдрома высокой силы, что приводит к сокращению миометрия матки.

Инфекционное поражение плода. На первых этапах течения беременности формирование плаценты реализуется не полностью, в результате чего инфекция запросто проникает в ткани будущего ребенка, в результате появляются патологические состояния плода.

Кислородное голодания. Как следствие патологических изменений в структуре почек, развивается гипоксия и возникает асфиксия, что чревато серьезными последствиями.

Обострение хронической формы в период вынашивания может стать причиной выкидыша или преждевременных родов

Симптомы пиелонефрита при беременности нельзя оставлять без внимания, следует незамедлительно переходить к лечению. Младенцы, после перенесенного их матерью недуга, рождаются с небольшим весом, их мучает продолжительная желтушность, проблемы с состоянием нервной системы, а также с гипотермией.

4 Лечение

Лечение почек при беременности при возникновении воспалительного процесса сводится к использованию антибиотиков. Во время беременности применение аптечных медикаментов крайне нежелательно, хотя пиелонефрит обязует это сделать, поскольку иначе с проблемой не справиться. Лечащий врач должен подобрать такие антибиотики, чтобы не причинить вред малышу, но при этом справиться с обострением этого серьезного заболевания. Будущая мама не должна отказываться от лекарственных препаратов, поскольку пиелонефрит нередко приводит к более серьезным последствиям, чем лекарственные средства.

Хронический пиелонефрит при беременности вызывает массу переживаний и опасений, такие проявления вполне оправданы, поскольку проблема способна привести к серьезным осложнениям. Лечить заболевание следует незамедлительно, чтобы не спровоцировать возникновение побочных эффектов. Но еще лучше не допускать развитие патологии, для этого необходимо придерживаться простых профилактических мероприятий.

Источник: http://pochke.ru/vosp_poch/pilnef/pielonefrit-pri-beremennosti.html

Тремор головы: причины, лечение тремора

Симптом рассеянного склероза — тремор. В XIX веке, Шарко французский невропатолог присоединил его к своей известной триаде симптомов рассеянного склероза (тремор, скандированная речь, нистагм). По данным различных источников, проявления данного симптома чувствуют до 75% заболевших склерозом рассеянного характера.

Итак, тремор – это быстрые, ритмичные, непроизвольные мышечные сокращения, из-за которых появлений движения возвратно-поступательного характера в любой части тела. В варианте рассеянного склероза, он обычно поражает верхние конечности. Иногда можно встретить тремор головы, голосовых связок или туловища. Тремор головы – это уже симптом довольно серьезных неврологических заболеваний.

При рассеянном склерозе проявления данного симптома отличаются по степени, продолжительности и тяжести. В тех случаях, когда тремор это симптом обострения заболевания, его показатели почти исчезают в стадии ремиссии и только иногда бывают, видны при крайне точных движениях (например, если человек вставляет нитку в иголку). Данное заболевание имеет свойство проявляться и при повторно-прогрессирующем рассеянном склерозе. В подобных ситуациях степень выраженности данного симптома с течением времени будет увеличиваться. Но все же довольно редко проявления данного симптома ведут к сильному снижению качества жизни (например, не возможности есть, одеваться самостоятельно или пить).

Причины возникновения тремора головы:

наркотическая или алкогольная зависимость;

наследственный тремор (эссенциальный доброкачественный тремор, обычно, возникает в среднем или зрелом возрасте);

мозжечка Болезнь;

медицинские препараты (без рецепта и по рецепту);

страх, боязнь, стресс;

физиологический тремор (от усталости).

Источник: http://lechenie-simptomy.ru/tremor-golovy