Лікування гострого гломерулонефриту

Оглавление:

Гострий гломерулонефрит

Гломерулонефрит — імунне захворювання, вражає обидві нирки. Виникає після інфекційних захворювань: ангіни, ГРВІ, пневмонії. Також причиною хвороби можуть служити віруси: гепатиту В, краснухи, герпесу, інфекційного мононуклеозу, аденовіруси. Можлива поява захворювання після введення вакцини і сироватки, після переохолодження, травми, стресу.

Назва захворювання походить від слова "гломерула", яке означає у перекладі з грецької "клубочок". Неважко здогадатися, що гломерулонефрит вражає клубочки (ниркове тільце).

Розрізняють первинний гломерулонефрит, який розвивається протягом 1-3 тижнів в результаті впливу на ниркову тканину різних інфекційних, алергічних або інших факторів; і вторинний гломерулонефрит, що з'являється при системних захворюваннях сполучної тканини.

Симптоми гострого гломерулонефриту

Хвороба розвивається у будь-якому віці (частіше в осіб до 40 років) і в 80% випадків закінчується видужанням (у решти 20% — набуває хронічну форму).

Гострий гломерулонефрит розвивається через 1-2 тижні після інфекційного захворювання (наприклад, ангіни) — знову піднімається температура, погіршується самопочуття, зменшується кількість сечі, що виділяється, відтінок сечі набуває кольору "м'ясних помиїв", виникають набряки, підвищується артеріальний тиск. Але, макрогематурії (рясного виділення крові в сечу) може і не бути, в цьому випадку у хворого розвивається мікрогематурія, а підвищений вміст білка можна визначити тільки лабораторним шляхом.

Набряки служать ранньою ознакою гострого гломерулонефриту і спостерігаються у 70-90% хворих. З'являються набряки вранці, а до вечора зменшуються. Часто рідина накопичується в черевній області і в області перикарда (при цьому вага хворого може збільшуватися на 15-20 кг за короткий період). Через 2-3 тижні набряки зазвичай зникають. При тяжкому перебігу захворювання може розвинутися ниркова недостатність і анурія (повне припинення виділення сечі).

Але, найчастіше, картина гострого гломерулонефриту носить не яскраво виражений характер, і розпізнається лише у вигляді змін у аналізах сечі.

Діагностика гострого гломерулонефриту

Для розпізнавання гострого гломерулонефриту необхідно здати лабораторні аналізи крові та сечі. Але, вирішальними у постановці остаточного діагнозу будуть результати біопсії нирок.

При дослідженні сечі виявляються дві основні ознаки гострого гломерулонефриту — білок і еритроцити. Причому, високий вміст білка у сечі визначається тільки в перші 7-10 днів захворювання. Тому, необхідно простежити динаміку зміни вмісту білка в сечі.

Найчастіше явними ознаками захворювання у молодих людей є симптоми серцевої недостатності (задишка, серцева астма, набряк). Істотне значення має той факт, що гостре розвиток хвороби спостерігається у хворих раніше не мали проблем із серцем. При цьому у таких хворих спостерігається схильність до розвитку брадикардії (менше 60 серцевих скорочень у хвилину).

При діагностиці гострого гломерулонефриту важливо не сплутати його з загостренням хронічного гломерулонефриту. Визначальною ознакою є час, що минув від початку інфекційного захворювання до гострих проявів гломерулонефриту — при гострому гломерулонефриті цей період становить 1-3 тижні; при хронічній формі — кілька днів. Стійке зменшення відносної густини сечі та зниження фільтраційної функції нирок більш характерно для загострення хронічного гломерулонефриту.

Діагностувати латентну форму гострого гломерулонефриту досить складно. Необхідно систематичне дослідження сечі. Головними ознаками, що говорять на користь гострої форми, будуть:

  • переважання в осаді сечі еритроцитів над лейкоцитами;
  • відсутність активних і блідих лейкоцитів.
  • Хворим гострим гломерулонефритом не рекомендується робити контрастну рентгенографію нирок і цистоскопію. Невелика кількість білка у пацієнтів, які перенесли гострий гломерулонефрит зберігається тривалий час (від 3 до 12 місяців).

    Ускладнення гострого гломерулонефриту

    Ускладненням гострого гломерулонефриту є захворювання з чудернацькою назвою — ангиоспастическая енцефалопатія (ниркова еклампсія). Це дуже небезпечне для життя ускладнення. У хворого після глибокого подиху раптово починаються судоржные припадки, яким може передувати сильний головний біль і наростання гіпертонії. Судорожні припадки часто супроводжуються виділенням піни з рота, втратою свідомості, мимовільним випорожненням кишечника і сечовипусканням. Напади можуть повторюватися кілька разів на добу. Тривалість судом складає від декількох секунд до хвилин.

    Після закінчення нападу деякі хворі відчувають повну апатію; інші — навпаки, психомоторне збудження, яке може супроводжуватися частковою або повною сліпотою, не пов'язаної з патологією очей (амавроз). Нерідко розвивається ретроградна амнезія.

    Ангиоспастическая енцефалопатія може закінчитися геморагічним інсультом (крововиливом у головний мозок), що з високим ступенем імовірності, навіть при своєчасно наданої допомоги, викликає незворотні наслідки або смерть пацієнта.

    Лікування гострого гломерулонефриту

    Лікування гострого гломерулонефриту має проводитися в лікувальному стаціонарі, де хворому прописується строгий постільний режим. При гострому гломерулонефриті призначається безсольової дієтичний стіл №7А з обмеженням тваринного білка, перевага віддається молочно-рослинній їжі. Обмежується споживання рідини (0,5-1 л на добу), при цьому необхідно стежити, щоб кількість виділеної рідини відповідало кількості прийнятої. У перший час можуть призначатися "цукрові дні" — прийом великої кількості цукру протягом доби (400-500 г цукру з 500-600 мл чаю або фруктових соків). Якщо у пацієнта важкий стан, то призначаються розвантажувальні дні (1-2 рази в тиждень). У міру поліпшення призначається дієта №7.

    Вогнища інфекції лікуються антибіотиками. При високому тиску призначаються засоби для його зниження і салуретики — сечогінні, підсилюють виведення з організму іонів натрію та хлору. При яскраво виражених набряках призначається в помірних дозах (1-2 рази в тиждень) прийом сечогінних препаратів: гицотиазид, бринальдикс, фуросемід. Для посилення ефекту призначається верошпірон.

    Глюкокортикоїди прописуються при нефротической формі гострого гломерулонефриту. Прийом таких препаратів повинен бути розроблений лікарем на тривалий період часу (від 1 до 12 місяців). При латентній формі захворювання прийом глюкокортикоїдів не рекомендується.

    При тривалому гострому гломерулонефриті, і розвитку гострої ниркової недостатності показане застосування гепарину, який перешкоджає згортанню крові.

    Профілактика гострого гломерулонефриту

    Профілактика зводиться до лікування гострих інфекційних захворювань, усунення осередкової інфекції в порожнині рота, носоглотки, мигдалинах. Треба уникати сильних переохолодження тіла. Необхідно загартовувати організм і підвищити його імунітет. При одужанні протипоказана важка фізична робота. Вагітність і пологи небажані протягом трьох років після захворювання. Хворі, які перенесли гострий гломерулонефрит повинні перебувати під диспансерним наглядом.

    Источник: http://medterms.com.ua/blog/gostrij_glomerulonefrit/2014-06-14-2754

    Гломерулонефрит — лікування

    Одним з найбільш небезпечних захворювань нирок є клубочковий нефрит, так як серед його наслідків часто спостерігається ниркова недостатність. Крім того, він може тривалий час протікати у прихованій (латентній) формі, непомітно прогресуючи і провокуючи заміну нормальної тканини органів, паренхіми, або рубцевої сполучної. На даний момент розроблено безліч способів боротьби з таким захворюванням, як гломерулонефрит, лікування якого вимагає комплексного підходу із застосуванням препаратів різного типу, залежно від форми хвороби.

    Захворювання нирок гломерулонефрит — лікування

    Слід зауважити, що схема терапії для хронічного і гострого клубочкового нефриту розрізняється. Загальними є наступні заходи:

  • Госпіталізація хворого у відділення нефрології.
  • Дотримання дієти (7а по Певзнеру).
  • Переважно постільний режим.
  • Усунення першопричини захворювання, якщо воно не виникло самостійно.

    Сучасне лікування гострого гломерулонефриту

    Як правило, дана форма хвороби розвивається на тлі стрептококової, стафілококової або інших видів інфекції. Тому головним у комплексному лікуванні гострого клубочкового нефриту є антибіотикотерапія. Після успішного усунення інфекційних запальних вогнищ, лікувальні заходи спрямовані на відновлення нормального функціонування нирок.

    Медикаментозне лікування хронічного гломерулонефриту

    Цей тип клубочкового нефриту складніше піддається терапії, так як прогресує тривалий час і викликає незворотні зміни структури нирок та паренхіми. На сьогоднішній день найбільш ефективна иммунодепрессивная терапія. що дозволяє не тільки припинити запальні процеси, але і послабити агресивна дія власних антигенів організму.

    Хронічний гломерулонефрит передбачає лікування цитостатиками у поєднанні з кортикостероїдними гормонами, особливо в періоди загострення. Така терапія називається багатокомпонентної схеми і забезпечує стійку ремісію захворювання протягом 1-2 місяців.

    Препарати для лікування гломерулонефриту:

  • преднізолон;
  • циклоспорин;
  • хлорамбуцил;
  • азатіоприн;
  • циклофосфамід.

    Варто відзначити, що гематуричний форма гломерулонефриту вимагає корекції лікування, зазначеного вище, так як ефект від комплексу кортикостероїдів і цитостатиків буде тимчасовим без використання дипіридамолу, а також інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

    Лікування гломерулонефриту стовбуровими клітинами

    Внаслідок того, що клубочковий нефрит хронічного типу призводить до заміни нормальною нирковою сполучної тканини, останні дослідження в області медицини спрямовані на можливість відновлення паренхіми. Найбільшу ефективність показало використання стовбурових клітин, але цей метод вимагає чималих витрат і на сьогоднішній день практикується лише в розвинених країнах Європи.

    Гломерулонефрит — лікування народними засобами

    Нетрадиційна медицина пропонує декілька популярних рецептів для полегшення загального стану і поліпшення самопочуття, але запропоновані методи є лише доповненням до основної консервативної терапії.

    Народне лікування гломерулонефриту травами:

  • Змішати ягоди ялівцю з листям чорної смородини в кількості по 1 десертній ложці.
  • Додати по 1 столовій ложці мучниці, ягід брусниці, листя подорожника, а також по 15 столових ложки плодів шипшини, листя кропиви дводомної і хвоща.
  • Усі компоненти подрібнити і ретельно змішати.
  • Дві столові ложки отриманого збору потримати протягом 30 хвилин на водяній бані в 1 літрі води.
  • Процідити відвар і остудити до кімнатної температури.
  • Приймати безпосередньо перед їжею за неповним (приблизно на 025) склянці тричі на добу.
    Источник: http://diagnoz.net.ua/xvorobu/28316-glomerulonefrit-lkuvannya.html

    Гломерулонефрит

    Гломерулонефрит – захворювання нирок іммунновоспалітельного характеру. Вражає переважно ниркові клубочки. У меншій мірі в процес втягуються інтерстиціальна тканина і канальці нирок. Гломерулонефрит протікає, як самостійне захворювання або розвивається при Деяких системних захворюваннях (інфекційний ендокардит, геморагічний васкуліт, системний червоний вовчак).

    У більшості випадків розвиток гломерулонефриту обумовлено надмірною імунної реакцією організму на антигени інфекційної природи. Існує також аутоімунна форма гломерулоронефріта, при якій ураження нирок виникає в результаті руйнівно впливу аутоантитіл (антитіл до клітин власного організму).

    При гломерулонефриті комплекси антиген-антитіло відкладаються в капілярах ниркових клубочків, погіршуючи кровообіг, внаслідок чого порушується процес вироблення первинної сечі, відбувається затримка в організмі води, солі та продуктів обміну, знижується рівень протівогіпертензівних факторів. Все це призводити до артеріальної гіпертензії та ниркової недостатності.

    Поширеність гломерулонефриту

    Гломерулонефрит Займає друге місце середовища набутих захворювань нирок у дітей після інфекцій сечовивідних шляхів. За статистичними даними вітчизняної Урологія гломерулонефрит є найчастішою причиною ранньої інвалідизації пацієнтів внаслідок розвитку хронічної ниркової недостатності.

    Розвиток гострого гломерулонефриту можливо в будь-якому віці, але, як правило, захворювання виникає в хворих віком до 40 років.

    Симптоми гломерулонефриту

    Симптоми гострого дифузно гломерулонефриту з'являються через одну-три тижні після інфекційного захворювання, зазвичай викликані стрептококами (ангіна, піодермія, тонзиліт). Для гострого гломерулонефриту характерні три основні групи симптомів:

  • сечовий (олігурія, мікро-або макрогематурія)
  • набряковий;
  • гіпертонічний.
  • У дітей гострий гломерулонефрит, як правило, розвивається бурхливо, тече циклічних і звичайно закінчується одужанням. При виникненні гострого гломерулонефриту у дорослих частіше спостерігається Стерта форма, для якої характерні зміни сечі, відсутність загальних симптомів і тенденція до переходу в хронічну форму.

    Починається гломерулонефрит з підвищення температури (можлива значна гіпертермія), познабливания, загальної слабкості, нудоти, зниження апетиту, головного болю і болю в поперековій області. Хворий стає блідим, його повіки набрякають.

    При гострому гломерулонефриті спостерігається зменшення діурезу в перші 3-5 доби від початку захворювання. Потім кількість виділеної сечі збільшується, але знижується її відносна щільність.

    Ще один постійний і Обов'язкова ознака гломерулонефриту – гематурія (наявність крові в сечі). У 83-85% випадків розвивається мікрогематурія. У 13-15% можливий розвиток макрогематурії, для якої характерна сеча кольору «м'ясних помиїв», іноді – чорна або темно-коричнева.

    Одним з найбільш специфічних симптомів гломерулонефриту є набряки обличчя, виражений вранці і зменшуються протягом дня. Слід зазначити, що затримка 2-3 літрів рідини в м'язах і підшкірній жировій клітковині можлива і без розвитку видимих набряків. У повних дітей дошкільного віку єдиною ознакою набряків іноді стає деяке ущільнення підшкірної клітковини.

    У 60% хворих гострим гломерулонефритом розвивається гіпертонія, яка при тяжкій формі захворювання може тривати до кількох тижнів. У 80-85% випадків гострий гломерулонефрит викликає у дітей ураження серцево-судинної системи. Можливі порушення функції центральної нервової системи і збільшення печінки.

    Виділяють два основних варіанти перебігу гострого гломерулонефриту:

    1. Типовий (циклічних). Характерно Бурхливий початок і значна вираженість клінічних симптомів;
    2. латентні (ациклічних). Стерта форма гломерулонефриту, що характеризується поступовим початком і слабкою вираженістю симптомів. Представляє Значну небезпеку внаслідок пізнього діагностування та тенденції до переходу в хронічний гломерулонефрит.

    При сприятливо перебігу гострого гломерулонефриту, своєчасному діагностуванні та початку лікування основні симптоми (бібліотеки, артеріальна гіпертензія) зникають протягом 2-3 тижнів. Повне одужання відмічається через 2-2,5 місяця.

    Виділяється наступні варіанти перебігу хронічного гломерулонефриту:

  • нефротичний (переважають сечові симптоми)
  • гіпертонічний (відзначається підвищення артеріального тиску, сечовий синдром виражений слабо);
  • змішаний (поєднання гіпертонічних і нефротичного синдромів)
  • латентні (досить розповсюджена форма, що характеризується відсутністю набряків і артеріальної гіпертензії при слабо вираженому нефротичному синдромі);
  • гематуричний (відзначається наявність еритроцитів в сечі, решта симптоми відсутні або слабо виражені).
  • Для всіх форм гломерулонефриту характерний рецидивуючий перебіг. Клінічні симптоми загострення нагадують або повністю повторюють перший епізод гострого гломерулонефриту. Вірогідність рецидиву збільшується в весняно-осінній період і настає через 1-2 доби після впливу подразника, у ролі якого зазвичай виступає стрептококова інфекція.

    Причини гломерулонефриту

    Причиною розвитку гломерулонефриту зазвичай є гостра або хронічна стрептококова інфекція (ангіна, пневмонія, тонзиліт, скарлатина, стрептодермія). Захворювання може розвинутися, як наслідок кори, вітряної віспи або ГРВІ.

    Імовірність виникнення гломерулонефриту збільшується при довгостроково перебування на холоді в умовах підвищеної вологості («окопний» нефрит), оскільки поєднання цих зовнішніх факторів змінює перебіг імунологічних реакцій і викликає порушення кровопостачання нирок.

    Існують дані, що свідчать про зв'язок гломерулонефриту із захворюваннями, визиваемими деякими вірусами, Toxoplasma gondii, Neisseria meningitidis, Streptococcus pneumoniae і Staphylococcus aureus.

    У переважній більшості випадків гломерулонефрит розвивається через 1-3 тижні після стрептококової інфекції, причому, результати досліджень найчастіше підтверджують, що гломерулонефрит Був викликаний «нефрітогенними» штамами b-гемолітичного стрептококу групи А.

    При виникненні у дитячому колективі інфекції, викликаної нефрітогенними штамами стрептокока, симптоми гострого гломерулонефриту відзначаються у 3-15% інфікованих дітей. При проведенні лабораторних досліджень зміни в сечі виявляються у 50% оточуючих хворого дітей і дорослих, що свідчить про торпидном (безсимптомний або малосимптомний) плині гломерулонефриту.

    Після скарлатини гострий гломерулонефрит розвивається у 3-5% дітей, які отримували лікування в домашніх умовах і у 1% хворих, пролікованих в умовах стаціонару. До розвитку гломерулонефриту може призвести ГРВІ у дитини, Який страждає хронічним тонзилітом або є носієм кожного нефритогенні стрептокока.

    Ускладнення гломерулонефриту

    Гострий дифузний гломерулонефрит може призводить до розвитку наступних ускладнень:

  • гостра ниркова недостатність (близько 1% випадків);
  • гостра серцева недостатність (менше 3% випадків);
  • прееклампсія або еклампсія (гостра ниркова гіпертензивна енцефалопатія);
  • внутрішньомозковий крововилив;
  • минуще порушення зору;
  • хронічний дифузний гломерулонефрит.
  • Фактором, що збільшують ймовірність переходу гострого гломерулонефриту в хронічний, є гіпопластична дисплазія нирки, при якій ниркова тканина розвивається із відставання від хронологічних віку дитини.

    Для хронічного дифузно гломерулонефриту, що характеризується прогрессирующе перебігом і резистентністю до активної імунодепресивної терапії, результатом стає вторинно-зморщена нирка.

    Гломерулонефрит Займає одне з провідних місць середовища захворювань нирок, що призводять до розвитку ниркової недостатності у дітей і ранньої інвалідизації хворих.

    Діагностика гломерулонефриту

    Постановка діагнозу «гострий гломерулонефрит» проводиться на підставі анамнезу (нещодавно перенесений інфекційне захворювання), клінічних проявів (набряки, артеріальна гіпертензія) та даних лабораторних досліджень.

    За результатами аналізів характерні наступні зміни:

  • мікро-або макрогематурія. При макрогематурії сеча стає чорною, темно-коричневою, або набуває кольору "м'ясних помиїв". При мікрогематурії зміни кольору сечі не спостерігається. У перші дні захворювання в сечі містяться переважно свіжі еритроцити, потім – вищелочние.
  • помірна (зазвичай в межах 3-6%) альбумінурії протягом 2-3 тижнів;
  • Зернистий і гіалінові циліндри при мікрогематурії, еритроцитарні – при макрогематурії за результатами мікроскопії сечового осаду;
  • ніктурія, зниження діурезу при проведенні проби Зимницьким. Схоронність концентраційної здатності нирок підтверджується високою відносною щільністю сечі;
  • зниження фільтраційної здатності нирок за результатами дослідження кліренсу ендогенного креатиніну;
  • За результатами загального аналізу крові при гострому гломерулонефриті виявляється лейкоцитоз і підвищення ШОЕ. Біохімічний аналіз крові підтверджує збільшення вмісту сечовини, холестерину і креатиніну, підвищення титру АСГ і АСЛ-О. Характерна гостра азотемія (підвищення вмісту остаточного азоту).

    Проводиться УЗД нирок та УЗДГ судин нирок. Якщо дані лабораторних досліджень і УЗД сумнівні, для підтвердження діагнозу гломерулонефриту проводиться біопсія нирки і подальше морфологічної дослідження отриманого матеріалу.

    Лікування гломерулонефриту

    Лікування гострого гломерулонефриту поводится в умовах стаціонару. Призначається дієта № 7, постільний режим. Хворим призначається антибактеріальна терапія (ампіокс, пеніцилін, еритроміцин), проводиться корекція імунітету негормональними (циклофосфамід, імуран) і гормональними (преднізолон) препаратами. У комплекс лікувальних заходів входить протизапальної лікування (вольтарен) і симптоматична терапія, спрямована на зменшення набряків і нормалізації артеріального тиску.

    У подальшому рекомендується санаторно-курортне лікування. Після перенесеного гострого гломерулонефриту хворі протягом двох років перебувають під спостереженням нефролога.

    При лікуванні хронічного гломерулонефриту в період загострення проводиться комплекс заходів, аналогічних терапії гострого гломерулонефриту. Схема лікування в період ремісії визначається, Виходячи з наявності і вираженості симптомів.

    Источник: http://mdovidka.com/glomerulonefrit.html

    Гострий гломерулонефрит розвивається переважно у дітей віком 2-12 років та дорослих до 40 років. Чоловіки захворюють в 15,2 рази частіше, ніж жінки. Пік захворюваності гострим гломерулонефритом припадає на вологе і холодну пору року. При гострому гломерулонефриті відбувається Переважне ураження клубочків (ниркових тілець), крім цього в патологічних процес втягуються канальця і проміжна тканина обох нирок. Ураження нирок при гострому гломерулонефриті пов'язано із специфічною імунною реакцією, обумовленої інфекційними або алергічним процесом.

    Причини гострого гломерулонефриту

    У більшості випадків розвиток гострого гломерулонефриту пов'язане з перенесеною стрептококовою інфекцією – фарингітом, ангіною, загострення тонзиліту, скарлатина, бешихове запалення шкіри. Етіологічним агентом в ЦИХ випадках, як правило, виступає b-гемолітичним стрептококом групи А. В стрептококової етіології гострого гломерулонефриту свідчить визначення підвищеному титру антитіл до стрептококової гіалуронідазу і стрептолізин-О, збільшення ЦВК, що містять антигени до стрептокока.

    Іноді розвитку гострого гломерулонефриту передує Вірусна інфекція – грип, епідемічний паротит, Вітряна віспа, краснуха, інфекційний мононуклеоз, герпес, гепатит. Рідше гострий гломерулонефрит розвивається після дифтерії, стафілококових та пневмококових пневмоній, малярії, бруцельозі, інфекційного ендокардиту, черевного та висипного тифу гідної інфекцій.

    Крім інфекційно-імунних гострих гломерулонефритів зустрічаються неінфекційно-імунні форми захворювання, викликані запровадженням сироваток і вакцин, індивідуальною непереносимістю пилку рослин, прийомом нефротоксичних лікарських препаратів, укусом комах або змій, алкогольною інтоксикацією та ін причинами.

    Призводять до розвитку гострого гломерулонефриту факторами служать переохолодження, анатомо-фізіологічна незавершеності будови нефронів у дітей.

    В даний час Урологія дотримується думки, що гострий гломерулонефрит – це імунокомплексний патологія. Після інфекційного або алергічного впливу відбувається зміна реактивності організму, що проявляється утворенням антитіл до чужорідними антигенами. Взаємодіючи з комплементом, імунні комплекси відкладаються на поверхнях базальних мембран капілярів клубочків. Змінюється структура капілярних стінок, збільшується проникність судин, створюються умови для тромбоутворення.

    Розлад трофіку ниркової тканини веде до того, що в ішемічної нирці активізується функція ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, що приводити до спазму периферичних судин і, як наслідок, підвищення артеріального тиску. На цьому тлі порушуються процеси фільтрації та реабсорбції, відбувається затримка Na і води, в сечі з'являються патологічні елементи.

    Класифікація гломерулонефриту

    За викликає ураження причин розрізняють первинний, ідіопатичний і вторинний гломерулонефрит. Первинний гломерулонефрит пов'язаний з інфекційними, алергічним або токсичним впливом на ниркову тканину; вторинний – служить проявом системної патології (геморагічного васкуліту, ВКВ та ін); ідіопатичний гломерулонефрит розвивається за невизначеними причин.

    За характером перебігу виділяють гострий (давністю кілька тижнів), підгострий (давністю кілька місяців) і хронічний (давністю більше року) гломерулонефрит. Також в залежності від етіофакторов гострі гломерулонефрити можуть бути інфекційно-іммунними і неінфекційно-іммунними.

    Залежно від обсягу ураження клубочкового апарату розрізняють гострий гломерулонефрит вогнищевий (поразок

    Гострий гломерулонефрит може розвиватися за різними морфологічними типами – проліферативного ендокапіллярному, проліферативного екстаракапілярному, Мезангіопроліферативний, мембранозний-проліферативного, склерозирующее.

    За клінічним перебігом гострий гломерулонефрит може розвиватися в Класичною розгорнуте формі (із гіпертензивним, набряклим і сечовим синдромами), в бісіндромной формі (поєднання сечового синдрому з набряковим або гіпертензивним) або моносіндромной формі (тільки з сечовим синдромом).

    У МКБ-10 для позначення гострого дифузно гломерулонефриту використовується поняття «гострий нефрітіческій синдром».

    Симптоми гострого гломерулонефриту

    Класична картина гострого гломерулонефриту включає тріаду симптомокомплексов: нирковий (ренальний) – сечовий синдром і позаниркових (екстраренальние) – набряковий і гіпертензивний синдроми. Гострий гломерулонефрит зазвичай маніфестує через 1-2 тижні після мав місце етіологічного впливу (інфекції, алергічної реакції і т. д.)

    Поява набряків – найбільш ранній і частий ознака гострого гломерулонефриту, зустрічається у 70-90% пацієнтів, у половини з них бібліотеки бувають значними. Набряки розташовуються переважно в області особи: найбільш виражені вранці і спадають вдень, змінюючись набряклістю кісточок і гомілок. Надалі набряковий синдром може прогресувати до анасарка, гідроперикард, гидроторакса, асцит. У Деяких випадках при гострому гломерулонефриті Видимі бібліотеки можуть бути відсутніми, однак щоденне збільшення маси тіла пацієнта свідчить про затримку рідини в тканинах.

    Артеріальна гіпертензія при гострому гломерулонефриті звичайно виражена помірно: у 60-70% пацієнтів АТ не перевищує 160/100 мм рт. ст. Однак стійка тривала гіпертензія має несприятливий прогноз. Для гострого гломерулонефриту характерне поєднання артеріальної гіпертензії з брадикардією менше 60 уд. в хв. яка може триматися протягом 1-2 тижнів. При гостро розвивається гіповолемії можливі явища недостатності лівого шлуночка, що виражається серцевою астмою і набряком легенів.

    Нерідко відзначається розвиток церебральних порушень, обумовлених набряком головного мозку – головного болю, нудоти і блювоти, зниження зору, «пелени» перед очима, зниження слуху, психо-моторної збудливості. Вкрай проявом церебрального синдрому може стати розвиток ангіоспастичних енцефалопатії – еклампсії (тоніко-клонічних судом, втрати свідомості, набухання шийних вен, ціанозу шиї та обличчя, урежения пульсу і т. д.).

    Перебіг гострого гломерулонефриту може сопровожда больовий синдром різного ступеня вираженості: болі в попереку частіше симетричні і обумовлені розтягнення ниркових капсул і порушенням уродинаміки.

    Сечовий синдром при гострому гломерулонефриті характеризується раннім розвитком олігурії і навіть анурії в поєднанні з сильною спрагою. При цьому відзначається підвищення відносної щільності сечі, поява в сечі гіалінових і зернистих циліндрів, еритроцитів, великої кількості білка.

    Ерітроцітурія може протікати у вигляді мікрогематурії (Er-5 -50 – 100 в полі зору) або макрогематурія, при якій сеча стає кольору «м'ясних помиїв». Протеїнурія і гематурія при гострому гломерулонефриті в більшій мірі виражені в першу добу захворювання.

    Рідше гострий гломерулонефрит розвивається за типом моносіндромной (сечовий) форми без набряків і при нормальному АТ. На тлі гострого гломерулонефриту може розвиватися нефротичний синдром.

    Діагностика гострого гломерулонефриту

    При діагностиці гострого гломерулонефриту враховується наявність типових клінічних синдромів, змін у сечі, біохімічних і імунологічному аналізі крові, дані УЗД і біопсії нирки.

    Загальний аналіз сечі характеризується протеїнурією, гематурією, циліндрурія. Для проби Зимницьким типово зменшення кількості добової сечі і підвищення її відносної щільності. Проба Реберга при гострому гломерулонефриті відображає зниження фільтраційної здатності нирок.

    Зміни біохімічних показників крові можуть включати гіпопротеїнемія, диспротеїнемія (зменшення альбумінів і збільшення концентрації глобулінів), поява СРБ, і сіалових кислот, помірну гіперхолестеринемію та гіперліпідемію, гіперазотемія. При дослідженні коагулограми визначаються зрушення в системі згортання – гиперкоагуляционного синдром.

    Імунологічні аналізи дозволяють виявити наростання титру АСЛ-О, антістрептокінази, антігіалуронідази, антідезоксірібонуклеази В; підвищення вмісту IgG, Ig M, рідше IgА; гіпокомплементемія СЗ і С4.

    УЗД нирок при гострому гломерулонефриті зазвичай показує незмінені розміри органів, зменшення ехогенності, зниження швидкості клубочкової фільтрації.

    Показаннями до проведення біопсії нирки служать необхідність диференціації гострого та хронічного гломерулонефриту, собоюшвидкопрогресуючим перебіг захворювання. При гострому гломерулонефриті у нефробіоптате визначаються ознаки клітинної проліферацією, інфільтрація клубочків моноцитами і нейтрофілами, наявність щільних депозитів імунних комплексів та ін

    При гіпертензивного синдромі необхідно проведення дослідження очного дна і ЕКГ.

    Лікування гострого гломерулонефриту

    Терапія гострого гломерулонефриту проводиться в урологічний стаціонарі і вимагає призначення суворого постільного режиму, без солі дієтичними харчування з обмеженням споживання тваринних білків, рідини, призначенням «цукрових» і розвантажувальних днів. Виробляється суворий облік кількості споживаної рідини і об'єму діурезу.

    Основна терапія при гострому гломерулонефриті полягає в застосуванні стероїдних гормонів – преднізолону, дексаметазону курсом до 5-6 тижнів. При виражених набряках і артеріальної гіпертензії одночасно призначаються діуретичні і гіпотензивний засіб. Антибіотикотерапія проводиться при наявних ознаках інфекції (тонзиліт, пневмонії, ендокарда та ін.)

    При гострій нирковій недостатності може знадобитися призначення антикоагулянтів, проведення гемодіаліз.

    Курс стаціонарного лікування гострого гломерулонефриту становить 1-1,5 місяця, після чого пацієнта виписують під спостереження нефролога.

    Прогноз і профілактика гострого гломерулонефриту

    У більшості випадків гострий гломерулонефрит добре піддається терапії кортикостероїдними гормонами і закінчується одужанням. У 1/3 випадків можливий перехід в хронічну форму гломерулонефриту; Смертельні результати украй рідкісні. На етапі диспансерного спостереження пацієнту потрібно динамічне дослідження сечі.

    Профілактика розвитку первинного гострого гломерулонефриту і його рецидивів полягає в лікуванні гострих інфекцій, санації хронічних вогнищ в носоглотці і порожнини рота, підвищення опірність організму, недопущення охолодження і тривало знаходження у вологому середовищі. Особам з підвищеним алергічним фоном (кропив'янка, бронхіальною астмою, сінної лихоманкою) профілактичні вакцинації протипоказані.

    Источник: http://mdovidka.com/gostrij-glomerulonefrit.html

    Загальний опис

    Механізм розвитку гломерулонефриту долучає його до інфекційно-алергічних захворювань. Відповідно, сама група цих захворювань вказує на те, що поразка безпосередньо пов’язано з формуванням інфекційного типу алергії, яка, в свою чергу, поєднується з різними ушкодженнями органу неімунного масштабу впливу. Між тим, існують також і аутоімунні форми даного захворювання, зумовлювані ураженням тканин нирок аутоантителами — антитілами, що впливають на адресу власного ж органу.

    Незважаючи на те, що гломерулонефрит є самостійним захворюванням, він також може супроводжувати і ряд інших системних захворювань, виступаючи в них в якості одного з симптомів. До таких захворювань зокрема відноситься червоний вовчак, інфекційний ендокардит, геморагічний васкуліт, а також ряд інших їх видів.

    Гломерулонефрит є одним з найпоширеніших захворювань, що відзначаються у дітей. Тут, як і в цілому, ураженню піддаються нирки, в результаті чого розвивається ниркова недостатність у хронічній формі перебігу, в результаті якої настає рання інвалідизація хворих. Що примітно, гломерулонефрит, через власну поширеністю посідає друге місце (на першому зокрема відзначаються інфекції сечовивідних шляхів) серед придбаних дитячих захворювань, що вражають нирки.

    Це захворювання може розвинутися в будь-якому віці, однак найчастіше воно відзначається, крім дитячого віку, у віці до сорока років, при цьому чоловіки схильні до захворювання більшою мірою, у порівнянні з жінками.

    Ураження нирок при гломерулонефриті

    Гломерулонефрит: причини

    Розвиток даного захворювання безпосереднім чином пов’язано з захворюваннями різних органів (в гострій або хронічній формі їх перебігу), виникнення яких, у свою чергу, має стрептококову природу походження.

    Мікроорганізмам відводиться особлива роль, причому це стосується не тільки вже виділеного раніше стрептокока, але і стафілокока, плазмодію малярії та деяких інших різновидів вірусів. Найчастіше в якості причин розвитку захворювання виділяють такі захворювання як скарлатина, ангіни, пневмонії, стрептодермії (ураження шкіри гнійного типу течії). Також в якості причин, що сприяють розвитку гломерулонефриту, можна виділити ГРВІ, вітряну віспу, кір. Іншими словами, інфекційний фактор впливу є одним з головних при розгляді нас цікавить захворювання.

    Наступним етіологічним фактором, що сприяє розвитку гломерулонефриту, можна виділити переохолодження організму в умовах вологого середовища (що визначається як «окопный» нефрит). На тлі переохолодження розвиваються розлади на рефлекторному рівні, що зачіпають нирковий кровообіг, що справляє відповідний вплив на перебіг ряду імунологічних реакцій.

    Не остання роль відводиться також впливу токсичних речовин, до яких зокрема відносяться свинець, ртуть, алкоголь, різні органічні розчинники (бензин, етиловий спирт, ацетон, ксилол) і пр. Розвитку захворювання може сприяти і вакцинація (щеплення), введення тих чи інших медикаментів, сироваток. Також, як це вже було зазначено, гломерулонефрит може виникнути і на тлі різних системних захворювань.

    Гострий гломерулонефрит: симптоми

    Гостра форма захворювання розвивається через близько 6-12 діб після інфікування (як правило, стрептококового, тобто у формі піодермії, ангіни або тонзиліту). В якості найбільш характерних симптомів можна виділити гематурію, олігурію, набряклість, а також підвищення артеріального тиску.

    Гломерулонефрит у дітей, симптоми якого характеризуються власною циклічністю прояви, спочатку проявляється бурхливо, а його завершення, як правило, супроводжує повне одужання. Дорослі в основному стикаються зі стертою формою перебігу гломерулонефриту, при якому змінам підлягає сеча, однак загальні симптоми відсутні, далі захворювання поступово перетворюється в хронічну форму перебігу.

    Появи перших ознак даного захворювання відзначається через 1-3 тиж. з моменту появи інфекційного захворювання у хворого, або з початку впливу інших факторів, також сприяють його розвитку. Початок хвороби характеризується появою головного болю, слабкості, нудоти, легкою формою ознобу, болями в попереку, а також зниженням апетиту. Нерідко змінюється температура, досягаючи досить високих показників. Крім цього відзначається також і виражена блідість шкіри (обличчя, зокрема), набряки повік і раптова зміна в обсягах виділюваної сечі.

    Зменшення обсягів сечі зокрема може відзначатися протягом терміну в межах 3-5 діб, потім відбувається збільшення діурезу, хоча щільність сечі, про що свідчать аналізи при захворюванні, знижується.

    Інший характерний симптом захворювання проявляється у вигляді вже зазначеної гематурії, за якої в сечі відзначається наявність домішки крові. В результаті цього сеча стає схожа за кольором на «м’ясні помиї», а в деяких випадках стає або темно-коричневою, або зовсім чорною. Якщо мова йде про виявлення мікрогематурії, то тут сеча може не змінюватися в кольорі. Початок захворювання супроводжує переважання у складі сечі свіжих еритроцитів, згодом відбувається в основному їх выщелочное виділення.

    Наступним характерним для гломерулонефриту симптомом є набряклість. Набряклість відзначається, як правило, на обличчі, її поява найбільш виражено в ранковий час, до вечора це прояв захворювання йде на спад. Розвитку видимої набряклості сприяє утримання в м’язовій масі близько 2-3 л рідини, крім цього вона також утримується і клітковиною. Що примітно, у повних дітей не так просто визначити набряклість, в деяких випадках це надається можливим лише на підставі виявлення деякого ущільнення підшкірної клітковини.

    Що стосується підвищення тиску, також зазначеної вище в числі найбільш частих симптомів захворювання, то воно супроводжує приблизно 60% випадків перебігу гломерулонефриту. Якщо гломерулонефрит протікає у важкій формі, то артеріальний тиск може перебувати в рамках підвищених відміток протягом декількох тижнів.

    Гостре протягом розглянутого захворювання супроводжується ураженням серцево-судинної системи, що відзначається у порядку 85% дітей. Нерідко збільшується в розмірах печінка, ураження піддається і діяльність ЦНС.

    Що стосується сприятливого перебігу захворювання, що можливо при його своєчасному діагностуванні, то через 2-3 тижнів після лікування відзначається зникнення набряклості, приходить в норму тиск. Повне одужання при гострій формі перебігу гломерулонефриту досягається в межах 2-2,5 місяців.

    Крім перерахованих особливостей, гострий гломерулонефрит також може протікати в двох різновидах форм, будучи циклічним (що характеризує його бурхливий початок) і латентним (з поступовим початком). Латентна Форма діагностується в частих випадках, і саме діагностика відіграє тут ключову роль, бо як виняток її як такої призводить до переходу захворювання в хронічну форму.

    Хронічний гломерулонефрит: симптоми

    Гостра форма розглянутого нами захворювання, якщо не завершується безслідно протягом терміну в один рік, автоматично зараховується до форми хронічної. Хронічна форма гломерулонефриту, у свою чергу, може проявлятися в наступних різновидах клінічних форм:

    • Нефротичний форма гломерулонефриту — є найбільш частою формою, що виникла на тлі нефротичного синдрому (первинного).
    • Гіпертонічна Форма. Характеризується тривалим переважанням в актуальній симптоматиці артеріальної гіпертензії при одночасній незначності вираженості сечового синдрому.
    • Змішана Форма. Характеризується одночасним проявом в ній і гіпертонічного, і нефротичного синдрому (форм).
    • Латентна Форма. Часта форма прояву захворювання, що характеризується слабкістю вираженості сечового синдрому. Набряклість, так само як і артеріальна гіпертензія, в даному випадку не проявляється.

    Крім цього також виділяється і гематуричний форма захворювання, тому що в багатьох випадках, гломерулонефрит, відповідно, проявляється у вигляді гематурії, за якої відзначається незначна протеїнурія, а також відсутні інші симптоми загального порядку.

    Кожна з форм хронічного гломерулонефриту систематично може характеризуватися проявом рецидивів, які мають схожість з повторенням картини, властивої для початкової стадії прояви цього захворювання в гострій формі. Особливо часто відзначаються загострення в осінньо-весняний періоди, прояву симптоматики виникають через близько доби-двох з того моменту, якому супроводжувало вплив подразника (знову ж таки, у більшості випадків мова йде про стрептококової інфекції).

    Що примітно, адекватне лікування вкрай необхідно в лікуванні хронічної форми гломерулонефриту, бо його відсутність призводить до розвитку хронічної форми ниркової недостатності, при якій, у свою чергу, стан хворого поступовим чином погіршується. Таким чином, відсутність лікування в підсумку просто призведе до летального результату.

    Хронічна ниркова недостатність характеризується виникненням уремії. Уремія ж є тим патологічним станом організму, при якому в крові починає накопичуватися сечовина, а також поступового поразки зазнає ряд систем і органів в організмі, причому в першу чергу страждає від цього стану головний мозок. Симптоматика уремії полягає в наступних проявах:

  • запах сечі, що виходить з рота (відбувається це через виділення сечовини при її поступовому накопиченні крізь слизові оболонки);
  • зниження гостроти зору;
  • сухість у роті;
  • судоми;
  • сонливість.
  • Гломерулонефрит і вагітність

    Переважно вагітні жінки стикаються з гломерулонефритом в гострій формі її перебігу. В якості причин, що провокують це захворювання, виділяються ті ж фактори, які супроводжують стандартним формам його перебігу, при цьому основна причина у вагітних полягає в розвитку захворювання на тлі хронічної інфекції ЛОР-органів і горла, які не були вилікувані до настання вагітності. Діагностика захворювання при вагітності значною мірою ускладнюється, оскільки симптоматика, притаманна захворювання в цілому (біль у попереку, набряки, втома) супроводжує станом вагітності в цілому, причому навіть у здорових жінок.

    В якості основного методу, що визначає можливість діагностики гломерулонефриту при вагітності, використовується загальний аналіз сечі, результати якого при актуальності захворювання визначають наявність в її змісті підвищеного рівня білка. Аналіз крові дозволяє визначити у цьому ж випадку підвищений вміст еритроцитів.

    Гломерулонефрит у комплексі з ускладненнями, йому супутніми (наприклад, у вигляді підвищеного тиску), нерідко в значній мірі ускладнює перебіг вагітності. Враховуючи це, деякі випадки вимагають (хоча і вкрай рідко) переривання вагітності, покликаної врятувати життя матері з актуальних для неї діагнозом гломерулонефриту. При лікуванні цього захворювання при вагітності орієнтуються на такі дії:

  • використання антибіотиків, допустимих при вагітності, що застосовуються для придушення інфекції;
  • визначення відповідної терапії для усунення набряклості і стабілізації підвищеного тиску;
  • реалізація відповідних заходів, орієнтованих на підтримання властивих нирками функцій аж до повного їх відновлення.
  • Гломерулонефрит: ускладнення

    Протягом гострої форми дифузного гломерулонефриту може супроводжуватися низкою ускладнень. Виділимо основні з них:

  • серцева недостатність (гостра форма) — зазначається близько 3% випадків перебігу захворювання;
  • ниркова недостатність (гостра форма) — зазначається у близько 1% хворих;
  • гіпертензивна ниркова енцефалопатія (гостра форма, еклампсія і прееклампсія);
  • порушення зору (гострі, у формі переходить сліпоти);
  • крововилив у мозок;
  • перехід гострої форми гломерулонефриту в хронічну форму.
  • В якості одного з головних факторів, що провокують хронізацію актуального запального процесу з гострої форми, найчастіше виділяють так зване стан гіпопластичний дисплазії нирки, при якому відзначається відставання в процесі розвитку ниркової тканини відповідно хронологічним віком пацієнта.

    У разі прогресуючого перебігу захворювання, при якому відсутній необхідний відповідь на реалізовану на його адресу імунодепресивну терапію активної дії, хронічна форма дифузного гломерулонефриту перетворюється в свою завершальну стадію перебігу, яка визначається як вторинно-зморщена нирка, супроводжуючись відповідним ураженням органу.

    Діагностування

    Діагностування гострої форми розглянутого нами захворювання грунтується на появу відповідної симптоматики, що виникає після попереднього перенесення ГРВІ або ангіни. Крім цього проводяться лабораторні дослідження (крові і сечі), в якості основних факторів, відповідних захворювання, виділяються наступні:

  • Наявність у сечі крові (гематурія). Сеча, як раніше було зазначено, схожа з «м’ясними помиями» або стає темно-коричневою/чорної. Мікрогематурія не завжди супроводжується зміною кольору сечі. Початок хвороби характеризується появою свіжих еритроцитів у крові, далі відбувається вже виділення выщелочных еритроцитів.
  • Протеїнурія переважно характеризується помірність (близько 6%), тривалість складає близько трьох тижнів.
  • Мікроскопія сечового осаду визначає наявність зернистих і гіалінових циліндрів, у випадку з макрогеметурией еритроцитарні циліндри.
  • В ході дослідження кліренсу по ендогенному креатиніну визначається виражене зниження здатності нирок до фільтрації.
  • При проведенні проби Зимницьким визначається ніктурія, зниження диуреза.Исходя з високою мірою відносної щільності сечі можна припустити про те, що нирками збережені власні концентраційні здібності.
  • Дослідження крові визначає підвищення в її складі залишкового азоту (що визначається як гостра азотемія), а також сечовини і деяких інших елементів. Збільшено також вміст холестерину, креатиніну.
  • У крові також при аналізі виявляється лейкоцитоз в комплексі з прискоренням ШОЕ, ацидоз, зниження складу альфа/бета — глобулінів.
  • При сумнівах в результатах аналізів можливим розглядається проведення біопсії нирки, після якої проводиться морфологічне дослідження вилученого матеріалу.
  • Лікування

    Лікування гострої форми захворювання проводиться при госпіталізації хворого (терапевтичне або нефрологічне відділення). Насамперед, хворим призначається постільний режим, а також відповідна конкретному станом дієта (№7).

    У лікуванні застосовуються противострептококковые препарати (еритроміцин, пеніцилін), а також імунодепресанти (гормонального і негормонального типу), протизапальні препарати, гепарин. Крім цього враховується і симптоматика, на адресу якої також призначається відповідна терапія. Окремий акцент робиться на лікуванні супутніх ускладнень захворювання. Рекомендується подальше санітарно-курортне лікування та диспансеризація, що припускає під собою спостереження з боку лікаря протягом двох років.

    Лікування хронічного гломерулонефриту засноване на необхідності реалізації тих заходів, які актуальні для лікування гострої форми цього захворювання, особлива увага приділяється періодами загострень.

    У разі появи симптоматики, що вказує на можливу актуальність гломерулонефриту, необхідно звернутися до лікуючого терапевта (педіатра) і нефролога.

    Якщо Ви вважаєте, що у вас Гломерулонефрит і характерні для цього захворювання симптоми, то вам допоможе лікар терапевт (або нефролог) .

    Також пропонуємо скористатися нашим сервісом діагностики захворювань онлайн. який на основі введених симптомів підбирає ймовірні захворювання.

    Источник: http://emed.org.ua/gastroenterologija/3309-glomerulonefrit-simptomi

    Патогенетична терапія: спрямована на забезпечення імунної рівноваги в організмі хворого, шляхом використання засобів, які пригнічують утворення або виділення антитіл. Для пригнічення аутоімунних процесів використовують імунодепресанти, цитостатики (циклофосфан), глюкокортикостероїди, як протизапальний і імунносупресивний засіб.

    Нирково-кам’яна хвороба –

    Фармакотерапія

    Патогенез. Внаслідок припинення клубочкової фільтрації і порушення виділення нирками відпрацьованих продуктів обміну виникає отруєння організму азотистими шлаками.

    Фармакотерапія лікування гострого гломерулонефриту обов’язково стаціонарно, зі строгим ліжковим режимом 1 – 1,5 місяця (до нормалізації ат, ліквідації набряків).

    ФАРМАКОТЕРАПІЯ

    Лікування гострого гломерулонефриту обов’язково стаціонарно, зі строгим ліжковим режимом 1 – 1,5 місяця (до нормалізації АТ, ліквідації набряків). Дієта – стіл № 7 (обмеження вживання рідини і солі). При високому ступені активності процесу призначають безсольовий стіл і обмежують вживання тваринних білків.

    Основні напрямки ФТ.

    Антибіотикотерапія: пеницилінового ряду. При підборі антибіотиків слід уникати п-тів які мають нефротоксичну дію (канаміцин, мономіцин).

    Гостра ниркова недостатність – стан організму, який виникає внаслідок раптового припинення діяльності нирок.

    Етіологія. ГНН розвивається при шокових станах, порушеннях кислотно – лужної рівноваги, гострих отруєннях (сулемою, свинцем), токсико – алергічних реакціях, захворюваннях нирок, гострій затримці сечі, патологічних пологах та інших станах.

    Источник: http://dok.znaimo.com.ua/docs/index-20568.html

    Схожие статьи:

    • Коралловидный камень левой почки В начало > Истории болезней > Общие сведения (паспортная часть) Возраст: 59 лет Национальность: русский Домашний адрес: г. Маркс Основное заболевание: Мочекаменная болезнь. Коралловидный камень левой почки. Нефрогенная паренхиматозная артериальная гипертензия. Также больной предъявлял жалобы на постоянные […]
    • Какими травами лечить воспаление почек Лечение почек При всех заболеваниях почек рекомендуется фруктово-овощная диета с ограничением соли, специй, животного белка. Запрещено употребление табака и алкоголя. При задержке жидкости в организме (отеках на лице, ногах) рекомендуется аптечный мочегонный чай . В более тяжелых случаях к лечению добавляют […]
    • Колпаков и с мочекаменная болезнь Конференция "Мочекаменная болезнь: профилактика, метафилактика" Уважаемые коллеги! Мочекаменная болезнь (МКБ) является одним из самых распространенных урологических заболеваний. Около трети больных, проходящих лечение в урологических стационарах, составляют именно больные с МКБ. При этом особую […]
    • Основной синдром при остром гломерулонефрите Острый гломерулонефрит Острый гломерулонефрит - острое иммуновоспалительное заболевание с преимущественным поражением клубочкового аппарата обеих почек. Острый гломерулонефрит может развиться в любом возрасте, однако большинство больных составляют лица до 40 лет. церебральным. 1. Мочевой синдром или синдром […]
    • Кофе при воспалении почек Оставьте комментарий 2,507 Чрезмерное употребление кофе способно провоцировать камнеобразование в почках. Выпив чашку ароматного крепкого напитка, впоследствии человек зачастую не замечает чувства жажды. Напиток притупляет ощущение дефицита воды в организме, и как следствие — обезвоживание. Десятая часть […]
    • Когда воспалены почки какие симптомы Воспаление почек: основные симптомы и действенное лечение различных стадий Воспаление почек -  это заболевание, носящее инфекционный характер и поражающее почечную паренхиму, чашечки или лоханку. По своей структуре, как и любое воспаление является неоднородным. Данная патология может […]
    • Какие признаки воспаление почек Воспаление почек: основные симптомы и действенное лечение различных стадий Воспаление почек -  это заболевание, носящее инфекционный характер и поражающее почечную паренхиму, чашечки или лоханку. По своей структуре, как и любое воспаление является неоднородным. Данная патология может […]
    • Как можно снять воспаление почек Воспаление почек: основные симптомы и действенное лечение различных стадий Воспаление почек -  это заболевание, носящее инфекционный характер и поражающее почечную паренхиму, чашечки или лоханку. По своей структуре, как и любое воспаление является неоднородным. Данная патология может […]